Польські жінки стали на захист українських і звернулись до влади з листом щодо допомоги біженцям
www.pravda.com.ua/articles/2025/09/1/7528812/
Хоча останнім часом голоси польських радикалів і популістів звучать дедалі гучніше, велика кількість поляків продовжує підтримувати Україну та її біженців.
Після того, як президент Польщі Кароль Навроцький наклав вето на законопроєкт, який мав продовжити тимчасовий захист українських біженців і уточнити питання підтримки дітей, польські жінки написали лист протесту до органів влади Польщі із закликом відновити впевненість українських біженців у захисті.
Лист підписали понад дві з половиною тисячі жінок (і весь час продовжують надходити нові підписи), серед яких три колишні перші леді Польщі – Данута Валенса, Йоланта Кваснєвська й Анна Коморовська, а також лауреатка Нобелівської премії з літератури Ольга Токарчук, кінорежисерка Аґнєшка Голланд, колишня заступниця уповноваженого з прав громадян Ганна Мачинська тощо.
Поки польські політики вирішують, чи скасувати українським біженцям, які не працевлаштовані офіційно, безкоштовний медичний захист і соціальні виплати на дітей, польські жінки наголошують, що таке рішення позбавляє підтримки жінок із дітьми, чиї чоловіки воюють на фронті. Це створює для біженок атмосферу страху замість безпеки.
«Уявіть собі, що ви на війні, а сусідня країна ставиться до ваших дружин і дітей, як до заручників політики», – йдеться у зверненні, опублікованому виданням «Sestry».
За словами авторок листа, замість стабільності українські жінки отримали загрозу повторної втечі та втрати довіри до польської держави.
«Ми, польські жінки – матері, дружини, дочки, сестри й бабусі – говоримо прямо: ніхто від нашого імені не має права ставити умови жінкам, які тікають від війни. Ми не згодні, щоб біль і страждання людей, які потребують нашої підтримки, перетворювалися на паливо для суперечок. Ми не дозволимо зруйнувати довіру, на якій тримається наша спільнота», – наголошується у зверненні.
Мости, а не стіни роблять сусідів союзниками, а справедливі закони й мова поваги зміцнюють безпеку Польщі більше, ніж популістські крики з трибуни, переконані авторки листа.
«Цим листом ми прагнули насамперед показати, що ми на боці українських матерів і дітей, які втекли від війни, – коментує Йоанна Мосєй, головна редакторка видання „Sestry“ та співавторка листа. – І що наша солідарність і підтримка не є сезонною, а в Польщі є більше добра, ніж ненависті».
Нагадаємо, що, за даними звіту Deloitte, проведеному на замовлення Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), українські біженці зробили значний внесок в економіку Польщі, додавши 2,7% до польського ВВП у 2024 році (це приблизно 47 мільярдів злотих або 11 мільярдів євро). А за три роки війни українці поповнили бюджет Польщі на 111 мільярдів злотих. Внесок українців у польський ВВП щороку зростає разом із показниками їхнього працевлаштування та споживання. Прогнозується, що до 2030 року завдяки українцям реальний ВВП має зростати на 3,2%.
При цьому витрати на українців за ці три роки становлять до 39 мільярдів злотих (7,56 мільярда злотих – на соцвиплати, 9 мільярдів – на медицину й освіту). Тобто польська економіка отримує від українських мігрантів набагато більше, ніж втрачає. І вкиди про утримання біженців чи меценатство Польщі, які звучать від популістів і радикалів дедалі гучніше, не мають підстав.
Це рішення та риторика, що його супроводжує – оголошення про те, що допомога дитині залежатиме від працевлаштування її батьків, продовження шляху до громадянства, розпалювання конфліктів щодо пам'яті – не є питанням настроїв, а холодним політичним розрахунком.
Вони шкодять українським жінкам-біженкам, їхнім дітям, людям похилого віку і хворим; вони також шкодять нашим школам, лікарям і місцевим органам влади. Замість впевненості вони приносять страх, замість спокою – загрозу розлучення сімей, вторинної міграції та ерозії довіри до польської держави.
Уявіть, що ви воюєте, захищаючи свою Батьківщину, а сусідня країна ставиться до ваших дружин, матерів і дочок, як до заручниць політики.
Після рішення президента в тисячах будинків по всій Польщі запанували шок, розчарування і почуття зради. Матері, які з дітьми і хворими батьками втекли з міст і сіл, перетворених на пил, сьогодні питають себе, куди їм тікати далі. Жінки, які обрали Польщу з любові й довіри, відчувають, що ця любов не була взаємною.
Дитина – це не мертві літери в законі, а допомога, що надається на дитину, не може бути важелем тиску на її матір. Солідарність не сезонна, це не примха і не мода. Якщо це правда в березні, то це має бути правдою і в серпні.
Пам'ять – не палиця. Держава, яка замість того, щоб лікувати рани історії, використовує примітивні символи, не будує спільноти. Держава не може бути вуличним театром. Серйозна держава обирає відповідальність, а не політичне шоу: процедури, чітку комунікацію, захист найвразливіших.
Ми, польські жінки – матері, дружини, дочки, сестри й бабусі – говоримо прямо: ніхто від нашого імені не має права ставити умови жінкам, які тікають від війни. Ми не згодні, щоб біль і страждання людей, які потребують нашої підтримки, перетворювалися на паливо для суперечок.
Ми не дозволимо руйнувати довіру, на якій базується спільнота. Це рація держави і наша совість. Саме мости, а не стіни, роблять сусідів союзниками, а передбачуване і справедливе право й мова поваги зміцнюють безпеку Польщі більше, ніж популістські вигуки з трибуни.
Європа, а отже і ми, висловилася за безперервність захисту цивільних осіб, які втекли від агресії. Наш обов'язок – дотриматися свого слова.
Це означає одне: публічно, чітко і без двозначності підтвердити, що сім'ї, які довірилися Польщі, не прокинуться завтра в правовому вакуумі; що дитина не буде покарана за те, що один із її батьків працює; що мова влади не буде ділити людей на «своїх» і «чужих». Для дитини та її самотньої матері закон має бути щитом, а не інструментом примусу до лояльності й покори. Політика має бути службою, а не видовищем.
Ми закликаємо вас, хто створює закони та представляє Республіку, відновити впевненість у захисті та відкинути слова, які стигматизують, а не захищають. Нехай закони служать людям, а не політичним іграм. Нехай Польща залишається домівкою, в якій мати не мусить питати: «Куди тепер?», бо відповідь завжди буде такою: «Залишайся в країні, яка тримає слово».
Це не суперечка про юридичні технічні деталі. Це питання про обличчя Республіки. Чи буде вона державою слова, яке дотримується, чи державою слів, кинутих на вітер. Чи ми станемо на бік матерів і дітей, чи на бік страху.
Хоча останнім часом голоси польських радикалів і популістів звучать дедалі гучніше, велика кількість поляків продовжує підтримувати Україну та її біженців.
Після того, як президент Польщі Кароль Навроцький наклав вето на законопроєкт, який мав продовжити тимчасовий захист українських біженців і уточнити питання підтримки дітей, польські жінки написали лист протесту до органів влади Польщі із закликом відновити впевненість українських біженців у захисті.
Лист підписали понад дві з половиною тисячі жінок (і весь час продовжують надходити нові підписи), серед яких три колишні перші леді Польщі – Данута Валенса, Йоланта Кваснєвська й Анна Коморовська, а також лауреатка Нобелівської премії з літератури Ольга Токарчук, кінорежисерка Аґнєшка Голланд, колишня заступниця уповноваженого з прав громадян Ганна Мачинська тощо.
Поки польські політики вирішують, чи скасувати українським біженцям, які не працевлаштовані офіційно, безкоштовний медичний захист і соціальні виплати на дітей, польські жінки наголошують, що таке рішення позбавляє підтримки жінок із дітьми, чиї чоловіки воюють на фронті. Це створює для біженок атмосферу страху замість безпеки.
«Уявіть собі, що ви на війні, а сусідня країна ставиться до ваших дружин і дітей, як до заручників політики», – йдеться у зверненні, опублікованому виданням «Sestry».
За словами авторок листа, замість стабільності українські жінки отримали загрозу повторної втечі та втрати довіри до польської держави.
«Ми, польські жінки – матері, дружини, дочки, сестри й бабусі – говоримо прямо: ніхто від нашого імені не має права ставити умови жінкам, які тікають від війни. Ми не згодні, щоб біль і страждання людей, які потребують нашої підтримки, перетворювалися на паливо для суперечок. Ми не дозволимо зруйнувати довіру, на якій тримається наша спільнота», – наголошується у зверненні.
Мости, а не стіни роблять сусідів союзниками, а справедливі закони й мова поваги зміцнюють безпеку Польщі більше, ніж популістські крики з трибуни, переконані авторки листа.
«Цим листом ми прагнули насамперед показати, що ми на боці українських матерів і дітей, які втекли від війни, – коментує Йоанна Мосєй, головна редакторка видання „Sestry“ та співавторка листа. – І що наша солідарність і підтримка не є сезонною, а в Польщі є більше добра, ніж ненависті».
Нагадаємо, що, за даними звіту Deloitte, проведеному на замовлення Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), українські біженці зробили значний внесок в економіку Польщі, додавши 2,7% до польського ВВП у 2024 році (це приблизно 47 мільярдів злотих або 11 мільярдів євро). А за три роки війни українці поповнили бюджет Польщі на 111 мільярдів злотих. Внесок українців у польський ВВП щороку зростає разом із показниками їхнього працевлаштування та споживання. Прогнозується, що до 2030 року завдяки українцям реальний ВВП має зростати на 3,2%.
При цьому витрати на українців за ці три роки становлять до 39 мільярдів злотих (7,56 мільярда злотих – на соцвиплати, 9 мільярдів – на медицину й освіту). Тобто польська економіка отримує від українських мігрантів набагато більше, ніж втрачає. І вкиди про утримання біженців чи меценатство Польщі, які звучать від популістів і радикалів дедалі гучніше, не мають підстав.
Лист протесту польських жінок до прем’єр-міністра, Сейму, Сенату та президента Республіки Польща
25 серпня президент Республіки Польща наклав вето на урядовий законопроєкт, спрямований впорядкувати захист і підтримку сімей, які тікають від війни.Це рішення та риторика, що його супроводжує – оголошення про те, що допомога дитині залежатиме від працевлаштування її батьків, продовження шляху до громадянства, розпалювання конфліктів щодо пам'яті – не є питанням настроїв, а холодним політичним розрахунком.
Вони шкодять українським жінкам-біженкам, їхнім дітям, людям похилого віку і хворим; вони також шкодять нашим школам, лікарям і місцевим органам влади. Замість впевненості вони приносять страх, замість спокою – загрозу розлучення сімей, вторинної міграції та ерозії довіри до польської держави.
Уявіть, що ви воюєте, захищаючи свою Батьківщину, а сусідня країна ставиться до ваших дружин, матерів і дочок, як до заручниць політики.
Після рішення президента в тисячах будинків по всій Польщі запанували шок, розчарування і почуття зради. Матері, які з дітьми і хворими батьками втекли з міст і сіл, перетворених на пил, сьогодні питають себе, куди їм тікати далі. Жінки, які обрали Польщу з любові й довіри, відчувають, що ця любов не була взаємною.
Дитина – це не мертві літери в законі, а допомога, що надається на дитину, не може бути важелем тиску на її матір. Солідарність не сезонна, це не примха і не мода. Якщо це правда в березні, то це має бути правдою і в серпні.
Пам'ять – не палиця. Держава, яка замість того, щоб лікувати рани історії, використовує примітивні символи, не будує спільноти. Держава не може бути вуличним театром. Серйозна держава обирає відповідальність, а не політичне шоу: процедури, чітку комунікацію, захист найвразливіших.
Ми, польські жінки – матері, дружини, дочки, сестри й бабусі – говоримо прямо: ніхто від нашого імені не має права ставити умови жінкам, які тікають від війни. Ми не згодні, щоб біль і страждання людей, які потребують нашої підтримки, перетворювалися на паливо для суперечок.
Ми не дозволимо руйнувати довіру, на якій базується спільнота. Це рація держави і наша совість. Саме мости, а не стіни, роблять сусідів союзниками, а передбачуване і справедливе право й мова поваги зміцнюють безпеку Польщі більше, ніж популістські вигуки з трибуни.
Європа, а отже і ми, висловилася за безперервність захисту цивільних осіб, які втекли від агресії. Наш обов'язок – дотриматися свого слова.
Це означає одне: публічно, чітко і без двозначності підтвердити, що сім'ї, які довірилися Польщі, не прокинуться завтра в правовому вакуумі; що дитина не буде покарана за те, що один із її батьків працює; що мова влади не буде ділити людей на «своїх» і «чужих». Для дитини та її самотньої матері закон має бути щитом, а не інструментом примусу до лояльності й покори. Політика має бути службою, а не видовищем.
Ми закликаємо вас, хто створює закони та представляє Республіку, відновити впевненість у захисті та відкинути слова, які стигматизують, а не захищають. Нехай закони служать людям, а не політичним іграм. Нехай Польща залишається домівкою, в якій мати не мусить питати: «Куди тепер?», бо відповідь завжди буде такою: «Залишайся в країні, яка тримає слово».
Це не суперечка про юридичні технічні деталі. Це питання про обличчя Республіки. Чи буде вона державою слова, яке дотримується, чи державою слів, кинутих на вітер. Чи ми станемо на бік матерів і дітей, чи на бік страху.
12 комментариев
Polacy NIGDY nie byli nazistami. I nie są
Polacy pomagali wam i pomagają od początku agresji RaSSki. A wy na Polskę i Polaków plujecie jadem. Kto panu płaci? — MoSSkovia za tą bolszewicką i mosskiewską propagandę panie vicgo!
Что к чему, пан vicgo? Если вы имеете ввиду NSDAP, национал-социалистическую немецкую рабочую партию, так называемых нацистов, то они никакого отношения к польше никогда не имели, как и поляки к ним. Был в некотором роде прообраз, ультраправый Oboz Narodowo-Radykalny, созданный в 1934 — ом году, но они во главу угла ставили жесткий национализм, антикоммунизм, ну и антисемитизм до кучи. Но уж точно не нацизм, германию вообще считали враждебным государством. И вообще, как любая польская партия или просто поляки могли быть нацистами, если германские нацисты, согласно идеи арийского превосходства провозгласили славян и поляков в том числе низшей расой подлежащей уничтожению. Что то вы тёплое с мягким путаете.