Київський паноптикум: гірка правда
censor.net/ru/blogs/3338592/kivskiyi_panoptikum_grka_pravda
Геннадій Друзенко
правник, волонтер, ветеран АТО, співзасновник ПДМШ ім. Миколи Пирогова
268
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе «Блоги» несут авторы текстов.
Київський паноптикум: гірка правда
Я не з тих, хто вважає, що задля перемоги варто брехати чи приховувати правду. Найбільше я боюсь, що перемігши Путіна, ми нічого не змінимо в Україні. Врешті-решті я не Арестович. Тому не тішитиму байками, а розкажу правду про взаємини Києва та тих, хто реально воює. Після тисяч кілометрів, які я за останні 10 днів наколесив по лінії фронту, картинка більш-менш вималювалась.
Про військовий компонент багато не говоритиму, бо недостатньо обізнаний і недостатньо фаховий, аби робити якісь узагальнення. Зауважу лише, що на передку є абсолютно необстріляні загони, які впереше тримають автомат в руках. Їх кинули на Донеччину та Луганщину навіть без бліц-курсу в учебці. І це дивно й ганебно, бо водночас не мобілізовані елітні воїни: Сергій Кривонос, спецпризначенець Іван Дєєв (який ліквідував «міністра» народної міліції ЛНР), «альфач» Андрій Дубовик, військовий розвідник «Пілігрим» та сотні інших, для яких війна – сенс життя і які наразі воюють як добровольці.
А от про медичний стан скажу. Десять днів тому, напередодні Великодня, я особисто, очі-в-очі спілкувався з Міністром охорони здоровʼя та командувачкою медичних сил ЗСУ. Обидва запевняли мене, що на фронті сили оборони повністю справляються з потоком поранених та хворих захисників і #ПДМШ на сході України наразі зайвий. Добре, що я їх не послухав і передосликував на Донбас деятки кваліфікованих та мотивованих медиків Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова.
Тут за нас мало не бʼються. Тільки вчора зустрічався з начмедами кількох бригад та їхнім керівництвом: скрізь потрібні наші медики-добровольці. Тому тиловий загін, який був розгорнутий у Павлограді, завтра вирушає у Донецьку область, аби посилити два евакуаційно-стабілізаційні пункти, які вже розгорнуті на базі прифронтових лікарень.
От звіт лише з одного нашого стабпункту: «на сьогодні нас хочуть: дві бригади ЗСУ (номери тут із зрозумілих причин не подаю), ТРО м. N, ДБ ОУН. Також зустрівся з командиром підрозділу НГУ, що розташований неподалік. Також потребують на нашу допомогу».
Шкода, що в Києві у деяких можновладців війна вже завершилась. Що в них все гаразд – і картинка, яку вони малюють військово-політичному керівництву України, далека від реальності як «русский мир» від справжнього християнства.
Насправді війна триває. Жостока та брутальна війна на знищення. В якій палять з артилерії по лікарнях так, що пацієнти вилітають з лікарняних палат разом із уламками стінки. В якій щодня ми бачимо десятки поранених військових та цивільних. В якій ворог досі має перевагу в кількості та озброєнні своєї армії. І якщо ми тут не вистоїмо, війна повернеться до столиці. Тому гаслом кожного українця має бути «Все для фронта! Все для перемоги!»
Київські небожителі, залиште свої парадні звіти, байки Арестовича, свої палацові інтриги, пиху та зверхність до кращих часів. Ми ще не перемогли і до перемоги ще далеко. А переконлива перемога над рашистами – це єдина надійна формула нашого миру та безпеки у майбутньому. Іншої формули немає.
До речі, генерал Остащенко, а де броньовані швидкі, які подарували ЗСУ наші іноземні партнери?! Купівлю броньованих швидких для #ПДМШ Ви візувати відмовились. Якщо вірити ЗМІ, у ЗСУ вже мають бути десятки, якщо не сотні одиниць сучасних броньованих карет швидкої допомоги та евакуаційних машин для вивозу поранених з червоної зони.
Де вони?! Розпитую сотні людей, особливо військових медиків на лінії фронту, чи бачили вони в роботі ці щедрі дарунки наших партнерів? Відповідь у всіх одна: не просто не бачили, але й не чули…
Агов, Президенте моєї країни Володимир Зеленський, війна триває: щодня гинуть люди, вибухають стрільни, орки калічать сотні людей і стирають з землі наші міста і села.
Тут, на фронті, ми мужні, ми затяті, ми незламні, ми неймовірно злі. Але нас дратують не тількі московські воші – нам кортить розібратися з українськими гнидами, які сидять у Києві в комфортних кабнетах і вигадують, як догодити керівництву і лизнути можновладну дупу, а не як перемогти у нашій справді народній війні.
Якщо Ви не виправите цей київський паноптикум – ми допоможемо навести різкість тим, хто мав би працювати 7/24 задля фронту та перемоги. А працює задля власного піару, кар’єри та збагачення.
Геннадій Друзенко
правник, волонтер, ветеран АТО, співзасновник ПДМШ ім. Миколи Пирогова
268
Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе «Блоги» несут авторы текстов.
Київський паноптикум: гірка правда
Я не з тих, хто вважає, що задля перемоги варто брехати чи приховувати правду. Найбільше я боюсь, що перемігши Путіна, ми нічого не змінимо в Україні. Врешті-решті я не Арестович. Тому не тішитиму байками, а розкажу правду про взаємини Києва та тих, хто реально воює. Після тисяч кілометрів, які я за останні 10 днів наколесив по лінії фронту, картинка більш-менш вималювалась.
Про військовий компонент багато не говоритиму, бо недостатньо обізнаний і недостатньо фаховий, аби робити якісь узагальнення. Зауважу лише, що на передку є абсолютно необстріляні загони, які впереше тримають автомат в руках. Їх кинули на Донеччину та Луганщину навіть без бліц-курсу в учебці. І це дивно й ганебно, бо водночас не мобілізовані елітні воїни: Сергій Кривонос, спецпризначенець Іван Дєєв (який ліквідував «міністра» народної міліції ЛНР), «альфач» Андрій Дубовик, військовий розвідник «Пілігрим» та сотні інших, для яких війна – сенс життя і які наразі воюють як добровольці.
А от про медичний стан скажу. Десять днів тому, напередодні Великодня, я особисто, очі-в-очі спілкувався з Міністром охорони здоровʼя та командувачкою медичних сил ЗСУ. Обидва запевняли мене, що на фронті сили оборони повністю справляються з потоком поранених та хворих захисників і #ПДМШ на сході України наразі зайвий. Добре, що я їх не послухав і передосликував на Донбас деятки кваліфікованих та мотивованих медиків Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова.
Тут за нас мало не бʼються. Тільки вчора зустрічався з начмедами кількох бригад та їхнім керівництвом: скрізь потрібні наші медики-добровольці. Тому тиловий загін, який був розгорнутий у Павлограді, завтра вирушає у Донецьку область, аби посилити два евакуаційно-стабілізаційні пункти, які вже розгорнуті на базі прифронтових лікарень.
От звіт лише з одного нашого стабпункту: «на сьогодні нас хочуть: дві бригади ЗСУ (номери тут із зрозумілих причин не подаю), ТРО м. N, ДБ ОУН. Також зустрівся з командиром підрозділу НГУ, що розташований неподалік. Також потребують на нашу допомогу».
Шкода, що в Києві у деяких можновладців війна вже завершилась. Що в них все гаразд – і картинка, яку вони малюють військово-політичному керівництву України, далека від реальності як «русский мир» від справжнього християнства.
Насправді війна триває. Жостока та брутальна війна на знищення. В якій палять з артилерії по лікарнях так, що пацієнти вилітають з лікарняних палат разом із уламками стінки. В якій щодня ми бачимо десятки поранених військових та цивільних. В якій ворог досі має перевагу в кількості та озброєнні своєї армії. І якщо ми тут не вистоїмо, війна повернеться до столиці. Тому гаслом кожного українця має бути «Все для фронта! Все для перемоги!»
Київські небожителі, залиште свої парадні звіти, байки Арестовича, свої палацові інтриги, пиху та зверхність до кращих часів. Ми ще не перемогли і до перемоги ще далеко. А переконлива перемога над рашистами – це єдина надійна формула нашого миру та безпеки у майбутньому. Іншої формули немає.
До речі, генерал Остащенко, а де броньовані швидкі, які подарували ЗСУ наші іноземні партнери?! Купівлю броньованих швидких для #ПДМШ Ви візувати відмовились. Якщо вірити ЗМІ, у ЗСУ вже мають бути десятки, якщо не сотні одиниць сучасних броньованих карет швидкої допомоги та евакуаційних машин для вивозу поранених з червоної зони.
Де вони?! Розпитую сотні людей, особливо військових медиків на лінії фронту, чи бачили вони в роботі ці щедрі дарунки наших партнерів? Відповідь у всіх одна: не просто не бачили, але й не чули…
Агов, Президенте моєї країни Володимир Зеленський, війна триває: щодня гинуть люди, вибухають стрільни, орки калічать сотні людей і стирають з землі наші міста і села.
Тут, на фронті, ми мужні, ми затяті, ми незламні, ми неймовірно злі. Але нас дратують не тількі московські воші – нам кортить розібратися з українськими гнидами, які сидять у Києві в комфортних кабнетах і вигадують, як догодити керівництву і лизнути можновладну дупу, а не як перемогти у нашій справді народній війні.
Якщо Ви не виправите цей київський паноптикум – ми допоможемо навести різкість тим, хто мав би працювати 7/24 задля фронту та перемоги. А працює задля власного піару, кар’єри та збагачення.
5 комментариев