Неудобная правда и караулы лжи

In war-time,’ I said, ‘truth is so precious she should always be attended by a bodyguard of lies.
Winston Churchill
Discussion of Operation Overlord with Stalin at the Teheran Conference (November 30, 1943); in The Second World War, Volume V: Closing the Ring (1952), Chapter 21 (Teheran: The Crux), p. 338. Post-war years (1945–1955)


Траектория трусости

Дмитрий Галко, 17.11.2022


При том что Запад остается полюсом нормальности, он не свят и не безупречен. То, что здесь нет системы оголтелого тотального вранья, на котором стоит путинская Россия, не означает, что здесь всегда говорят всю правду. Ее, в конце концов, можно дозировать, недоговаривать или умалчивать. Из самых благих побуждений. Произошло ли это в случае с ракетным ударом по польскому селу Пшеводув? Наверняка мы не знаем. Но помним, как долго Запад играл в эту игру: давай мы сделаем вид, что не заметили, и дальше будем нормально общаться. И сколько трупов было спрятано под ковер, тоже помним. Как и навязчивое стремление «не провоцировать» Путина. Из-за чего были отвергнуты призывы закрыть небо над Украиной — даже на фоне ужасающей катастрофы Мариуполя.

Ситуацию не сравнить с 2014 годом, на этот раз Запад повел себя куда более решительно, но все же до императива «пора положить этому конец» дело так и не дошло. А вот поиск «точек соприкосновения» до сих пор продолжается. Так, похоже, и не пришло понимание, что это ИГИЛ с ядерной бомбой, который не умеет в цивилизацию. Как бы Лавров ни цеплял на себя часы Apple и ни напяливал майку с лого Жан-Мишеля Баския, это все чистой воды карго-культ. За этим фасадом — полоумные мракобесы. Они уж сколько лет слюной истекают, говоря о гипотетических ударах по европейским и американским городам. Но нет, в этих городах до сих пор подумывают, не стоит ли простить и оставить им Крым, авось успокоятся.

Вот и ситуация с ракетным ударом выглядит пока точно так же: давайте мы для себя выберем более легкий вариант, без эскалации, а Украине оставим более тяжелый. Она сильная, потерпит. Поэтому две ракеты превратились в одну, а обломки российской крылатой ракеты «воздух-земля» Х-101 — в обломки украинской зенитной ракеты С-300. Эта последняя в случае непопадания в цель принимает вертикальное положение и самоуничтожается, распадаясь на осколки, которое не могут оставить воронку такого размера, которую мы видели на фото из Пшеводува. И поражающих элементов в виде кубиков, которыми начинена ее боевая часть, мы не видим.

Допустим, репортеры изначально допустили ошибку, сказав о двух ракетах и осколках определенного типа. И в ракете С-300 не сработал самоликвидатор. Так иногда случается. Но политическое руководство Украины настаивает, что ракета не была украинской. Мотивации для того, чтобы намеренно вводить в заблуждение, не прослеживается: в конце концов, Украину ни в чем не обвиняют. И все, о чем она просит, — дать доступ к месту падения ракеты и позволить участвовать в расследовании.

При этом некий неназванный дипломат «одной из стран НАТО» в комментарии для Financial Times говорит: «Это становится глупым. Украинцы подрывают наше доверие к ним. Никто не обвиняет Украину, а они откровенно лгут. Это более разрушительно, чем та ракета».

Довольно странная реакция на вполне адекватное требование. Пусть бы оно даже было неадекватным — президент страны, разрываемой самой большой войной в Европе со временем Второй мировой, имеет право на срыв и ошибку. Войной, которую вы не смогли предупредить и не в состоянии остановить. Только потому, что все еще втайне хотите задобрить людоеда, принеся ему что-нибудь в жертву. Что-нибудь, чего вам не очень жалко.

Когда одна из крылатых ракет, которых Россия только 15 ноября выпустила по Украине почти на миллиард долларов, просвистела у тебя над головой, пока ты пил на балконе чай с женой в николаевской многоэтажке, тебе такая дипломатия кажется свинством. Сложно передать словами тот животный страх, который тебя охватывает. Дрожь и панические попытки забиться в безопасное место за доли секунды. Сверху и снизу, со всех сторон ты слышишь топот ног: взрослых, старческих, детских. Эти попытки были бы совершенно бесполезны, не пролети та ракета мимо. И ты каждый раз вынужден снова играть в эту русскую рулетку, при оглушающем свисте сжимаясь и невольно представляя, как летишь в бездну среди обломков бетона. После этого хочется только одного — чтобы те, кто погрузил тебя в этот ужас, были уничтожены.

Что в самом деле «разрушительно», так это вот такое высокомерное недовольство Украиной. Разрушителен очередной сдвиг «красных линий», расширение пределов допустимого и безнаказанного. Разрушительно стремление закулисно умиротворить Путина. Вместо того чтобы прикончить гадину, сидящую на горе трупов



Олександр Демченко

Путін промацує червоні лінії НАТО


Інцидент із падінням ракети на території Польщі потрібно сприймати однозначно – як намагання Путіна перейти чергову червону лінію та випробувати НАТО на міць. Він так завжди робить, коли хоче домогтися поступок у переговорах від західних візаві. Дещо пасивна реакція країн – членів Альянсу, фіксація уваги виключно на темі траєкторії снаряда дає Путіну ще більше впевненості в тому, що він може нарощувати ескалацію і що Захід нічого йому не зробить.

Олександр Демченко, редактор відділу «Світ»

Росія 15 листопада здійснила близько ста ракетних ударів по території України, знищуючи житлові будинки та критичну інфраструктуру. РФ веде бойові дії, порушуючи всі можливі конвенції та міжнародні правила, закріплені в статуті ООН. І саме це причина того, чому Польща зазнала ракетної атаки, чому двоє цивільних загинули.

РФ це зробила на тлі програшу в Генасамблеї ООН, яка проголосувала за відшкодування Росією компенсацій Україні, під час саміту G20, у рамках якого всі, зокрема й Китай, закликали РФ припинити ядерний шантаж і взагалі викреслити зі вжитку ядерну риторику. Цей саміт був програшним для Москви, яка все ж намагається домовитися. Домовитися, щоб, як слушно зауважив президент Зеленський, накопичити сили й організувати черговий напад.

Утім, попри заяви лідерів НАТО, що ракетного удару по Польщі не сталося б, якби не війна, яку веде Росія проти України, ми побачили, що частина країн Альянсу не готова належно відповісти РФ. Альянс відмовився навіть від проведення консультацій, передбачених статутом НАТО, щодо трагічного інциденту. Єдине, чого вдалося досягти – певного посилення протиповітряної оборони самої Польщі.

Однак проблема не в тому, що польське чи словацьке, чи румунське, чи інше небо не закрите. Проблема в тому, що повітряний простір України постійно перебуває в небезпеці через російські ракети. Що саме це призводить до того, що снаряди російського виробництва, як їх називають на Заході, падають на території держав – членів НАТО.

Що ж насправді зробила Росія? Вона прагнула завдати удару по критичному об’єкту української інфраструктури. Польський населений пункт Пшеводув, де впав снаряд, розташований поблизу Добротвірської ТЕС, що під’єднана до європейської мережі і забезпечує передачу електроенергії по лінії Польща-Україна.

Добре, сказали, що Росія не намагалася атакувати Польщу. Однак вона точно била по об’єктах, що критичні для країн НАТО. Чи вже всі забули, що через російський ракетний удар постраждала інфраструктура, що забезпечує прокачування нафти по українському трубопроводу «Дружба»; що це прямий удар по інтересах Угорщини, Чехії та Словаччини, країн – членів Альянсу?

Раніше польські силовики правильно зауважували: постійна оборонна позиція НАТО в контексті протидії Росії, відсутність більш проактивних дій Альянсу лише підбадьорює Путіна.

Ми зараз всі дискутуємо про ракетний удар по території Польщі. А що, хіба не уламок російського снаряда від зенітно-ракетного комплексу «Панцирь – С1» «випадково» прибило до болгарського пляжу? Чи не російські літаки порушували повітряний простір Румунії та держав Балтії, змушуючи американських і британських пілотів підіймати винищувачі? Можливо, російські кораблі не порушували кордони територіальних вод Данії? А може, росіяни не підлаштовували вибухів на складах Чехії? Хіба ми забули про дивні детонації газогонів, за будівництво яких країни ЄС відвалили Москві чималі гроші? Можливо, вже завершилася мілітаризація Калінінграда?

Якщо не помиляюся, то все це точно зачіпає інтереси країн НАТО, які вирішили і цього разу змовчати. І це була та позиція, на яку розраховували в Росії. У країні, яка досі прагне одного – розколу, а далі знищення всього Північноатлантичного альянсу.

Було б дивно, якби Росія не намагалася провокувати НАТО, розхитувати цю організацію, робити все, щоб звідти йшло менше підтримки Україні.

Дивно не помічати, що ця ракетна атака по території Польщі збігається з проведенням сьомого Рамштайну, а також з накопичуванням російських військ у Білорусі. З тим, що в день анонсування засідання Ради НАТО Путін виділив білоруський владі 105 млрд рублів на так звані програми імпортозаміщення, насправді ж на продовження війни.

Путін точно вважатиме нинішню реакцію НАТО слабкістю – є вона такою чи ні. Він, вірогідно, збільшуватиме кількість трагічних інцидентів, які зачіпатимуть країни – члени Альянсу безпосередньо. НАТО доведеться рано чи пізно відповідати на дії агресора, який постійно промацує, де є та межа червоних ліній.

Президент Зеленський має рацію, коли каже, що Росія розуміє лише мову сили, коли сама програє. Однак лише коаліція Заходу може домогтися повного фіаско російського режиму. Перемовини на російських умовах цьому не допоможуть. Це лише привнесе розкол у стані демократичних держав. Бо правда насправді така: Росія вже перетворила Східну Європу на поле бою.