Україна
  • 232
  • Юрыдычная вайна


    Міністр юстиції України Павло Петренко в ефірі телеканалу Еспресо про антикорупційний суд, юридичне протистояння з Росією та злісних аліментників
    Справа з антикорупційним судом немовби вже дійшла до якоїсь фінальної точки, але ми живемо в країні чудес, тому чекаємо тої чи іншої невідповідності.

    Я прихильник перемог, а не зрад. Я мав відношення до опрацювання фінального тексту закону, що був проголосований Верховною Радою. Він передбачає вирішальну роль міжнародних експертів у відборі суддів Антикорупційного суду, тут може бути багато дискусій, але я вважаю, що це правильна позиція. Адже надзвичайно важлива інституція, що створюється, повинна бути абсолютно незалежною, професійною і дати відповідь на той запит суспільства, який очікується вже 25 років: якщо особа вчинила корупційне діяння вона повинна сісти в тюрму.

    А захист цих суддів? Адже тиск буде не лише психологічний, — буде тиск фінансовий, будуть спроби купити і залякати.

    Абсолютно вірно, тому в законі ми прописали дуже жорсткий пакет гарантій незалежності і захисту судів. Судді будуть мати цілодобову фізичну охорону, під охороною можуть бути їхні родичі. Судді матимуть гарантії незалежності від будь-якого тиску з боку правоохоронних органів. Вони не повинні перетворитись на ручних суддів, які будуть робити відмашку і підписувати всі папірці, які їм приносять правоохоронці. Передбачена складна процедура притягнення такого судді до відповідальності. Судді будуть мати можливість проживати у спеціальному житлі, що буде під охороною на час проведення певних слухань, або ж і постійно, якщо до таких суддів можуть застосовуватись якісь заходи залякування. Тобто ми передбачили ті гарантії, які наприклад, працювали в Італії, коли там створили спеціальні суди по боротьбі з мафією.

    Але є побоювання, що ті чи інші новостворені антикорупційні органи можуть впливати і на суд. Наприклад, не сподобається НАБУ та чи інша кандидатура, ну і поставлять йому прослушку, і знову все закрутиться.

    Ми і це, фактично, в законі мінімізували. Ми прописали чітку заборону для НАБУ розслідувати справи проти суддів Антикорупційного суду. Не може слідчий орган, який звертається до спеціального суду, розслідувати справи проти суддів цього суду. Тож варіантів, за яких НАБУ буде ставити прослушку у суддів Вищого антикорупційного суду, принаймні законних варіантів, нема і не буде. А якщо такі речі будуть робитись незаконно, то такі речі будуть тягнути за собою жорстку кримінальну відповідальність щодо таких слідчих і детективів.

    А як бути у ситуації, коли суддя антикорупційного суду не вдовольниться своєю чималою зарплатнею і піде реалізовувати завдання українського чи закордонного, наприклад російського, олігарха?

    Тоді такий суддя понесе кримінальну відповідальність. Прописаний механізм, за яким ці судді є підслідними Державного бюро розслідувань, якраз у зв’язку з тим, щоб не було конфлікту інтересів, бо Вищий антикорупційний суд розглядає справи, які розслідуються антикорупційним бюро. Але якщо судді Вищого антикорупційного суду вчинили злочин, то по ним розслідування вестиме ДБР. Тут немає перетину інтересів, а отже і можливого впливу чи тиску.

    Ми так само прописали фільтри і якщо порушується кримінальне провадження проти судді антикорупційного суду, то таке провадження може бути порушеним виключно генеральним прокурором або виконуючим обов’язки генерального прокурора. І друге, Верховний суд України має право судового контролю. Судді Верховного суду, в складі колегії із трьох осіб, можуть витребувати таку справу, перевірити чи нема у ній елементів тиску на суддю Вищого антикорупційного суду, і якщо факти будуть встановлені, то закрити таку справу. Ми передбачили комплексний механізм захисту від тиску, з одного боку, і можливості притягнення такого судді до відповідальності, у разі вчинення ним злочину.

    А як вам вдалось забезпечити виграш суду проти Газпрому?

    Таких справ є до десятка. В різних судах ми ведемо, фактично, юридичну війну з Російською Федерацією, до того ж дуже складну. Якщо говорити про фінансові ресурси і можливості, то у держави-агресора їх набагато більше: щодо залучення найкращих міжнародних юристів, щодо використання ресурсу, в тому числі, і щодо медіа-кампаній закордоном. Але за нами правда. Цьому свідченням такі справи, як «Нафтогаз проти Газпрому», як «Україна проти Росії» в Європейському суді з прав людини, такі справи як «Україна проти Росії» в міжнародному суді ООН, де ми маємо позитивні рішення, і проміжні і остаточні.

    Все це говорить про те, що міжнародні судові інституції дослуховуються до голосу закону, а не до пропаганди, якою завжди користувалась Російська Федерація. Вона дійсно є агресором, вона дійсно порушила норми міжнародного права. І в ситуації контракту з Нафтогазом, то арбітражем було чітко доведено, що контракт був кабальним, і фактично був способом тиску на Україну. Тому арбітраж перерахував відповідні переплати і, скажу більше, якби цим шляхом Україна пішла раніше, умовно кажучи, починаючи з 2010 року чи 2011 року, то суд присудив би Україні більшу компенсацію від Російської Федерації.

    Суд порахував це з того моменту, коли Україна почала не погоджуватись з контрактом, а це відбулось в 2014 році, коли уряд Арсенія Яценюка заявив, що контракт є невигідним для України,і Україна не буде його виконувати, а буде в судовому порядку домагатися перегляду цього контракту. І тому арбітри порахували переплати саме з цього періоду часу.

    Розкажіть трохи більше, адже ми розуміємо: там, де мільярди — там величезне протистояння.

    Росіяни сильно зараз напружуються, тому що, десь роки три тому назад вони ставились до судових процесів, які Україна ініціювала в різних судах, із такою своєю гиденькою усмішкою і імперською халатністю й самовпевненістю, що, мовляв, ці процеси їх суттєво не зачіплять. А зараз, коли почали виноситись перші рішення з конкретними сумами, — це тільки початок. Крім справи, де «Нафтогаз» стягнув з «Газпрому» 4.6 млрд. доларів, вже є перший арбітраж, де є стягнення у 150 млн. доларів на користь українських компаній, за втрачене майно в Криму.

    Це перші ластівки. Мова йде про десятки мільярдів доларів, які будуть стягнуті з Російської Федерації на користь українських компаній, — і державних і приватних, — які втратили майно в анексованому Криму. Це і справи України проти Росії в Європейському суді з прав людини, де є вже прийняття цих справ до розгляду у Великій палаті Європейського суду з прав людини. А це означає, що суд, з великою імовірністю, найближчим часом призначить слухання.

    Наші колеги зі спецслужб кажуть, що росіяни напружились і зараз серйозно відпрацьовують всіх осіб, які причетні до юридичного забезпечення з боку України. Тобто це і співробітники Мінюсту, і ті юристи, яких ми залучаємо. Я не хочу згущати фарби, але ми розуміємо, що держава-агресор використовує будь-які методи тиску, залякувань, і навіть фізичного знищення. Ми бачимо це у різних ситуаціях, які виникли і в Британії, і в Україні, щодо замахів.

    Я дуже розраховую, що все буде добре, але ми постійно на контакті з нашими спецслужбами, аби, в першу чергу, захистити людей, які причетні до юридичної війни проти Росії. По-перше, у Мінюсті близько 30-ти людей, які працюють постійно тільки на цьому напрямку. І друге, йдеться про наших юридичних радників, міжнародних юристи, що включені в судові процеси у різних судових інстанціях. Тому війна не проста, але ми точно переможемо.

    Щоб ви розуміли, тільки в Страсбурзі, де знаходиться Європейський суд з прав людини, росіяни створили спеціальний офіс, який сидить і відслідковує всі подачі документів з боку України в Європейський суд з прав людини — тобто величезний офіс, декілька десятків людей. Якщо порівнювати з нашим посольством, то наше посольство в десять разів менше. Але їм це не допомагає. Ми відстоюємо абсолютно логічні речі: Україна є постраждалою через те, що Росія, в порушення всіх міжнародних норм, захопила нашу територію, вбиває наших людей, знищує майно, яке належить Україні, українським інституціям, приватним компаніям, і за це Росія має нести відповідальність. До речі, справа про MH 17, про яку, можливо, зараз менше говорять, але вона є не менш…

    Вона ключова. Вона, насправді, фундаментальна.


    Вона є фундаментальною, Вона є не менш важливою, ніж справа "«Нафтогаз» проти «Газпрому»". Там зафіксовані чіткі факти того, що Росія підтримує терористичні організації на території України, і що до цього причетне вище керівництво Російської Федерації. Це вже факти: це ті факти, які були озвучені міжнародними слідчими і прокурорами, і ті факти, які, я переконаний, найближчим часом будуть покладені у рішення трибуналу. А це вже питання особистих претензій до конкретних людей, починаючи від президента Російської Федерації і закінчуючи вищим військовим керівництвом Російської Федерації.

    Україна порушує ті чи інші кримінальні справи проти своїх громадян а-ля Янукович і проти російських диверсантів, терористів і так далі. З іншого боку,

    Росія регулярно порушує ті чи інші фейкові кримінальні справи проти українських посадовців. Чи вдається це якось блокувати?


    Ви знаєте, насправді зловити завжди можна, питання в тому, що…

    … Гіркін нікуди не виїде зі свого схрону …


    Крім Гіркіна є багато військових Російської Федерації, є багато цивільних осіб, прокурорів, суддів, які виносили рішення проти наших політв’язнів, проти українських громадян, які фактично незаконно затримувалися на території Російської Федерації. Вони можуть сидіти в себе на території Краснодарського краю, або їздити в Сибір відпочивати, але коли вони виїжджають, умовно кажучи, в будь-яку цивілізовану країну, і знаходяться в міжнародному розшуку, то з великою ймовірністю – дуже великою ймовірністю – вони потрапляють потім до рук міжнародного правосуддя і направляються до України. Ця влада в Росії ж не є вічною.

    А чого нашим чиновникам чекати від російських фейкових кримінальних справ?

    Насправді, дивіться, фейкова справа проти Арсенія Яценюка, яка була абсолютно надуманою і маразматичною. Наскільки я знаю, він подав відповідну заяву до Європейського суду з прав людини. Просто такі фейкові справи Російської Федерації не сприймаються цивілізованими країнами. Є ризик, що якась там умовна країна третього світу, яка є повністю в координації з Російською Федерацією, може виконати таке рішення, тож нашим чиновникам треба добре аналізувати, куди вони їдуть, в які країни. Якщо це країни Європейського Союзу, Сполучені Штати, то, звісно, там жодних ризиків нема. Якщо ж це країни третього світу, залежні від Російської Федерації, то в таких країнах можуть статися певні неприємні речі. Тобто ми на це зважаємо: і члени уряду, і члени Ради національної безпеки і оборони. Я прекрасно розумію, що, умовно кажучи, людям, які провадять активну юридичну війну проти Російської Федерації, краще не їздити в такі країни – зони ризику.

    … в Осетію не варто їхати, чи в Венесуелу…


    Абсолютно вірно.
    • нет
    • 0
    • +8

    2 комментария

    avatar
    Ни в Осетию ни в чечню ни в Белоруссию патриотам-украинцам лучше не ездить
    +1
    avatar
    Адже надзвичайно важлива інституція, що створюється, повинна бути абсолютно незалежною, професійною і дати відповідь на той запит суспільства, який очікується вже 25 років:
    На Украине уже есть такая надзвичайно важлива інституція, що уже створюна, абсолютно незалежна от Украины, професійна так-сяк: это Нафтогаз Украины.
    … незалежна наглядова рада Нафтогазу вперше отримує безпрецедентно широкі повноваження та відповідальність щодо контролю над діяльністю правління компанії.
    Независимый наблюдательный совет собирается почему-то в Англии, и он настолько независим, что до сих пор не разрешил правлению госкомпании Нафтогаз ознакомить правительство Украины — своего осн акционера — с решением Стокгольмского арбитража.
    Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” є провідним підприємством паливно – енергетичного комплексу,
    www.naftogaz.com/www/3/nakweb.nsf/0/3A25D65C2606A6C9C22570D800318869?OpenDocument
    0
    У нас вот как принято: только зарегистрированные и авторизованные пользователи могут делиться своим мнением, извините.