Україна
  • 788
  • Автокефалия и игра престолов (укр.)



    15.12.2018. УП, РОМАН РОМАНЮК

    Митрополит Київський Епіфаній. Як в Україні з'явилася автокефальна Церква


    15 грудня у Софії Київській утворилась автокефальна Православна Церква України. Це тільки початок.

    Після більш як тисячолітнього періоду існування у статусі частини інших великих Церков, українська Церква врешті виборола свою незалежність.

    Період розколу, взаємних проклять та зневаги, здавалося б, завершився. Але почався інший, не менш важкий і, напевно, не менш драматичний – період росту.

    Православній Церкві України, яку оголошено єдиною, соборною і помісною, треба реально такою стати. Покладаючись тільки на себе і свій потенціал.

    Все, що могли зробити для неї інші, уже зроблено. Лідери уже не існуючих УПЦ КП та УАПЦ, Вселенський патріарх Варфоломій, президент Петро Порошенко та Верховна Рада забезпечили і об’єднання, хай неповне, усіх розрізнених Церков, і проведення Собору, і обрання предстоятеля, і дарування томосу.

    У кожного із них були свої мотиви. У Порошенка політичні, у когось – геополітичні, у когось ще якісь, але надалі Православній Церкві України доведеться самій добиватися підтримки всередині країни і авторитету за її межами.

    «Українська правда» ретельно стежила за перебігом церковної історії від самої весни цього року, коли президент Порошенко оголосив про свій задум добиватися автокефалії.

    Пропонуємо читачам зазирнути за лаштунки й кульмінаційної сцени в цій епопеї – об'єднавчого Собору.

    До його початку без відповіді залишалися три головні питання:

    Хто обиратиме?

    Кого оберуть?

    Якою буде церква?



    Лідери уже не існуючих УПЦ КП та УАПЦ, Вселенський патріарх Варфоломій, президент Петро Порошенко та Верховна Рада забезпечили і об’єднання, хай неповне, усіх розрізнених Церков, і проведення Собору, і обрання предстоятеля, і дарування томосу

    Хто і як обирав. Склад Собору

    Об'єднавчий Собор нової української православної Церкви до останнього був таким собі рівнянням на три дії з одним невідомим.

    Від самого початку було зрозуміло, що УПЦ Київського патріархату та Українська Автокефальна Церква прийдуть максимально повним складом. У підсумку 15 грудня у Софію прийшли майже усі єпископи КП та УАПЦ.

    Але «невідомим» аж до самого початку Собору залишалось представництво УПЦ Московського патріархату. Ніхто достеменно не знав, скільки архієреїв вирішить перейти від митрополита Онуфрія в нову об'єднану Церкву.

    Коли керівники українських церков підписували листи до Вселенського патріарха з проханням надати томос, від УПЦ МП підписалися «близько десяти» архієреїв. Сама МП офіційно як організація жодних звернень не робила.

    Деякі з них згодом оголосили про свою підтримку автокефалії відкрито, як єпископ Переяслав-Хмельницький Олександр (Драбинко) чи черкаський владика Софроній. Деякі зробили це опосередковано, як, скажімо, вінницький митрополит Симеон, який єдиний не підтримав рішення Собору МП про розірвання стосунків з Вселенським патріархом.

    Про участь ще деяких владик можна було здогадуватись або за орденами, які їм виписував президент Петро Порошенко, або за активізацією СБУ в їхніх єпархіях, як це було з митрополитом Сарненським Анатолієм. Проте гарантії участі в Соборі це не давало. Хто точно із владик МП, крім Симеона та Олександра, взяв участь у Соборі, невідомо дотепер.

    Станом на вечір перед Собором, за даними організаторів,участь у Соборі підтверджували 10 владик МП, але даних про когось окрім згаданих двох немає. У питанні об'єднання усіх православних церков Собор, м'яко кажучи, проривом не став.

    Зрештою на собор приїхали лише двоє ієрархів Московського патріархату з близько 80: давній прибічник автокефалії митрополит Переяславський Олександр (Драбинко) і митрополит Вінницький Симеон (Шостацький), якого називали одним з вірогідних кандидатів у предстоятелі нової церкви.

    Ще один відкритий прибічник автокефалії українського православ'я, митрополит Черкаський Софроній (Дмитрук) повідомив, що не приїхав на собор через хворобу.

    Ще до кінця дня в суботу, 15 грудня, в УПЦ МП повідомили, що Симеон та Олександр виключені з «канонічної Української православної церкви».

    www.bbc.com/ukrainian/features-46583417

    Проте делегатів на Соборі було втроє більше, адже кожен із архієреїв взяв із собою ще священика та мирянина. Це була вимога Вселенського патріарха – зібрати Собор не архієрейський, де представлені тільки вищі церковні сановники, а помісний – із представництвом усіх церковних прошарків.

    Такий статус Собору, за задумом Варфоломія, мав надати зібранню більшої легітимності в очах світового православ'я.

    Ще однією «грецькою родзинкою» Собору стала процедура обрання предстоятеля.

    В РПЦ, УПЦ Московського патріархату чи УПЦ Київського патріархату очільника обирають лише архієреї.

    Однак у грецькій традиції прийнято допускати простих священиків та мирян до першого туру голосування, коли із усіх делегатів Собору обирають трьох претендентів на престол. І саме на такій формі обрання Київського митрополита наполіг Константинополь.

    І це ледь не зірвало поведення Собору. Адже дуже ускладнювало групі патріарха Філарета контроль за обранням предстоятеля нової Церкви.

    Виборча система на соборі була ще одним каменем спотикання між зацікавленими сторонами.

    У Київському патріархаті наполягали, що собор, де народжується українська церква, має бути архієрейським — участь у ньому мають брати виключно єпископи. Але у Константинополя була інша думка щодо цього: кожному єпископу, який прибув на собор, пропонувалося взяти із собою одного священика і одного мирянина або монаха, який представляє відповідну єпархію.

    В результаті важких переговорів сторони прийшли до того, що учасниками собору будуть не лише єпископи, проте у підсумковому голосуванні за предстоятеля церкви миряни, клірики та монахи брати участь не будуть.

    www.bbc.com/ukrainian/features-46583417


    Епіфаній переміг з відривом у майже 20 голосів

    Кого обрали Митрополитом Київським. Претенденти

    Ідея Вселенського патріарха обирати предстоятеля автокефальної української Церкви таємним голосуванням на помісному Соборі одразу не сподобалася керівництву КП.

    Мало того, що таким чином кількість тих, хто голосує, збільшилась втричі, то ще й голосувати вони мали таємно. Як проконтролювати таке голосування?

    Ніхто із присутніх на Соборі не зробив для автокефальної Церкви стільки, як Філарет. За великим рахунком, саме його багаторічній роботі нова церква завдячує тим, що мала потужну і єдину основу – Київський патріархат.

    Філарет для незалежної Церкви зрікся всього, що мав колись, і поступився заслуженим місцем предстоятеля тепер. Тому просто віддати його Церкву в руки іншому, позбавивши самого Філарета права впливу на прийняття рішень, було б несправедливо, якщо не жорстоко.

    І найголовніше, що змагатись Філарету довелося не з вихідцями із УАПЦ чи МП. Головною інтригою виявилось протистояння кліру всередині самого Київського патріархату.

    Патріарх Філарет погодився поступитись місцем предстоятеля автокефальної Церкви. Він зробив це не в останню чергу тому, що мав на це місце свого вірного кандидата – митрополита Епіфанія.

    У середовищі вихідців із тепер уже колишнього КП Епіфанія прийнято вважати протеже Патріарха Філарета. Саме при ньому Епіфаній зумів зробити карколомну кар'єру: від простого семінариста до митрополита, ректора Богословської академії і патріаршого намісника.

    Разом із архієпископом Євстратієм (Зорею) Епіфаній вважається членом найближчого оточення Філарета.

    Однак несподівано виявилось, що давній суперник патріаршого намісника Митрополит Луцький Михаїл має теж дуже солідну групу підтримки. Під час Собору КП 13 грудня Філарет сподівався одноголосно затвердити Епіфанія єдиним кандидатом. Але навіть при відкритому голосуванні 12 членів Собору сказали «ні».

    Якщо додати сюди частину автокефалів і тих, хто готовий був підтримати Михаїла приховано, отримуємо дуже неоднозначну ситуацію.

    Невизначеності додала і кандидатура на місце предстоятеля митрополита Вінницького Симеона з Московського патріархату. Раніше в середивощі МП його називали близьким із Порошенком. А на Соборі він зумів зібрати за себе голоси колишньої УАПЦ.

    Наскільки відомо УП, патріарх Філарет зайняв жорстку позицію щодо свого кандидата. Попри це після першого туру голосування підтримку делегатів поділили між собою митрополити Михаїл, Симеон та Епіфаній, які набрали близько 30-50-80 голосів відповідно. (То есть, голосовали на этом этапе все: не только «архиереи». — Vogel )

    Тут позиція групи Філарета стала ключовою. Як розповів УП один із присутніх на Соборі, після того, як стало відомо, що Михаїл має набагато більше голосів, ніж очікувалось, Філарет навіть пригрозив встати і піти з Собору.

    Це б означало провал всієї справи. Тому волинського владику «вмовили» зняти свою кандидатуру. Говорив із ним і сам Порошенко.

    Підтримувати ж вихідця із Московського патріархату архієреї КП не мали ані найменшого наміру. Епіфаній переміг з відривом у майже 20 голосів.

    ВВС приводит другие цифры:

    … вибір між Епіфанієм і Симеоном, судячи з усього, був для делегатів собору не таким однозначним.

    З одного боку, велика частина представників УПЦ КП була не готова підтримати вихідця з Московського патріархату, виходячи хоча б з багаторічного, м'яко кажучи, не мирного співіснування цих церков в Україні. З іншого — обрання предстоятелем представника УПЦ МП синодом, на якому більшість мали представники УПЦ КП, могло б стати символом релігійного примирення в Україні — сигналом, який би стимулював інших представників цієї церкви переходити до «автокефалів».

    Так чи інакше, в результаті фінального голосування митрополит Епіфаній набрав 36 голосів, а Симеон — 25.

    www.bbc.com/ukrainian/features-46583417

    То есть,
    • разрыв всего 11
    • на этом этапе голосовали только «архиереи»

    У підсумку патріарх Філарет залишився духовним і почесним лідером нової Церкви і домігся лідерства для свого намісника.


    Ніхто із присутніх на Соборі не зробив для автокефальної Церкви стільки, як Філарет

    Як і будь-який подібний захід, собор проходив за зачиненими дверима. З усіх заяв, що пролунали на соборі, транслювали лише звернення до його учасників Петра Порошенка.

    Тим не менш, на фотографіях, зроблених у Софійському соборі та оприлюднених прес-службою президента, можна було побачити склад президії цього заходу.

    У ній крім президента Порошенка перебували чотири представники Константнопольського патріархату: один з найвпливовіших ієрархів, неформальний куратор українського питання, митрополит Галльський Еммануїл, екзархи патріарха — етнічні українці митрополит Даниїл та архієпископ Іларіон, а також митрополит Андріанопольський Амфілохій, який днями прибув до Києва.

    У президії також сиділи представники трьох українських церков: від Московського патріархату — митрополит Симеон, від УАПЦ — її голова митрополит Макарій і від Київського патріархату — його предстоятель Філарет.

    Характерно, що Філарет прийшов на собор у скуфії — головному уборі митрополита, а не куколі патріарха. Відомо, що намір Філарета і після відновлення його в канонічному сані називатися патріархом досить дратував Константинополь.

    Робочою мовою собору була англійська з синхронним перекладом на українську.

    В останні перед собором дні в Києві тривали напружені переговори щодо статуту майбутньої церкви та регламенту Об'єднавчого собору.

    Спочатку Київський патріархат, який і так мав більшість голосів на соборі, наполягав на відкритому голосуванні. Константинополь вважав, що голосування, зокрема, за майбутнього предстоятеля церкви, має бути таємним.

    Співрозмовники BBC стверджували, що позиція УПЦ КП пояснювалася загостренням конкуренції між групами впливу в цій церкві. Нібито умовою відмови голови Київського патріархату Філарета від висування в предстоятелі нової церкви було обрання на цю посаду його правої руки — митрополита Переяславського Епіфанія. Проте це не входило у плани прибічників іншого впливового ієрарха УПЦ МП — митрополита Волинського Михайла (Зінкевича).

    Тим не менш, по всім проблемним питанням вдалося домовитися, і після затвердження статуту церкви — втім, за даними BBC, його чинна версія буде змінюватися вже на самому початку функціонування церкви, — делегати собору перейшли до обрання предстоятеля.

    www.bbc.com/ukrainian/features-46583417

    Якою буде автокефальна Церква. Статут

    Довгий час до Собору, а особливо в останні кілька тижнів, в українських церковних колах активно обговорювалось питання Статуту нової Церкви.

    На початку переговорного процесу про томос передбачалось, що представники церков, які мали об'єднатися, самі напишуть свій Статут.

    Але замість того, щоб помирити учасників перемовин, написання спільного бачення своєї Церкви та її правил тільки збільшувало напругу між КП та УАПЦ. Доходило навіть до публічних сварок між патріархом Філаретом та митрополитом Макарієм.

    До справи взявся Вселенський престол. На засіданні Синоду 29 листопада Константинополь затвердив проект статуту автокефальної української Церкви і передав його у Київ.

    Цей проект до останнього був таємницею, частина з його положень з'являлась у ЗМІ, але повний текст досі не було опубліковано. Остаточний варіант Статуту погоджували екзархи Вселенського патріарха та представники КП, УАПЦ і УПЦ ще за день до Собору.

    «Українській правді» вдалося отримати повний текст грецького проекту статуту. Це первинний варіант, який затвердили на Синоді 29 листопада, тобто суть правок останніх днів ще належить з'ясувати. Але головні, тектонічні зсуви устрою Церкви видно і в цьому проекті.

    Перш за все, розмови про «грецьку зраду» і те, що Українська Церква буде митрополією Вселенського патріархату – неправда.

    Так, предстоятель автокефальної Української Церкви носить титул Митрополита Київського, а не патріарха.

    Але, по-перше, саме цей титул носили всі, хто очолював Київську кафедру. По-друге – ніхто не каже, що Митрополит Київський не стане Патріархом Київським, коли його Церква із помісної у назві стане реально помісною в житті.

    Так, уже в перших розділах Статуту закріплена материнська роль Константинопольської церкви, але там же вказано, що «Православна Церква в Україні є автокефальною», керується Святим Письмом, канонами, томосом і Статутом.

    Все.

    Ні на обрання предстоятеля, ні на інші внутрішні питання Української Церкви Варфоломій не впливатиме.

    Так, святе миро для Києва варитиметься у Константинополі. Але там же його бере, скажімо, і Єрусалимська Церква.

    Так, канонізацію місцевих святих доведеться погоджувати зі світовими церквами через Константинополь. Але, можливо, це і на краще, бо зробить цей процес більш відповідальним і виваженим.

    Так, закордонні парафії Православної Церкви України мають перейти під юрисдикцію Константинополя. Але це не написане спеціально для України правило, воно діє для багатьох Церков. Та і процес переходу українських громад не такий простий, як може здатись з Фанара.

    Глобально кажучи, посилення ролі Вселенського патріарха відбуватиметься НЕ за рахунок внутрішньої незалежності Української Церкви. Хоча простежити таке посилення у Статуті ПЦУ таки можна.

    Позицію, яку Константинополь намагається зайняти щодо Української Церкви, та і решти світових церков також, найточніше окреслює слово арбітр.

    Фактично, в Україні Вселенський патріарх зберіг за собою право на дві ключові речі: монополію на тлумачення положень томоса та роль останньої апеляційної інстанції для українських церковників.

    В цивільних аналогіях це можна було б назвати таким собі Конституційним судом, який сам на процеси не впливає, але відповідає за дотримання і тлумачення глобальних (вселенських) правил гри.

    Це не деспотичний генеральний секретар ЦК Компартії, це демократичний генсек НАТО.

    І, що важливо, цей рух до демократизації відображений і в статуті автокефальної Церкви України.

    До сьогодні усі українські православні Церкви будувались за російським зразком. У них був яскраво виражений лідер, який формував під себе свій церковний уряд – Синод.

    Тотальний вплив предстоятеля здійснювався за рахунок того, що Синод ділився на дві частини: постійних та змінних членів. Постійні завжди були з патріархом, слухали його волю і ставали вірними виконавцями його вказівок. Інакше могли втратити своє «постійне» місце, а з ним і вплив.

    Для того, щоб контролювати свою Церкву, предстоятелю треба було правильно сформувати групу постійних членів Синоду. Через них можна управляти всіма процесами.

    Привезений з Константинополя Статут нової Церкви має зовсім іншу логіку. У Синоді немає постійних членів: раз на півроку 6 із 12 його учасників замінюються іншими архієреями. Ця ротація триває постійно і дає доступ до церковної влади абсолютно всім.

    За такої логіки предстоятель не може здійснювати свою деспотичну владу через групу своїх фаворитів, йому треба ставати реальним медіатором церковних процесів, співпрацювати і дослухатись до усіх своїх архієреїв.

    А ця зміна для наших теренів не те що революційна, це перехід в іншу цивілізаційну реальність. І реалізація цього переходу цілком і повністю тепер лежить на плечах нового Митрополита Київського Епіфанія.

    Короче, Варфоломей всех переиграл: и русских попов и украинских. Выжал максимум возможного для себя и ограничил хотелки всех остальных. — Vogel


    Епіфанія прийнято вважати протеже Патріарха Філарета. Саме при ньому Епіфаній зумів зробити карколомну кар'єру: від простого семінариста до митрополита, ректора Богословської академії і патріаршого намісника

    15.12.2018. BBC, Віталій Червоненко (скорочено)

    Хто такий митрополит Епіфаній, який очолив церкву та отримає томос



    Митрополит Київський Епіфаній

    Об'єднавчий собор обрав предстоятелем майбутньої автокефальної помісної православної церкви в Україні 39-річного митрополита Переяславського і Білоцерківського Епіфанія (Сергія Думенка), який є намісником предстоятеля УПЦ КП Філарета.

    Порівняно молоді літа митрополита Епіфанія компенсуються стрімкою кар'єрою та п'ятьма роками роботи заступником патріарха Філарета.

    На відміну від багатьох колег в українських церквах, які навчались у Росії, майбутній предстоятель освіту здобував в Україні та у Греції.

    Епіфанія називають людиною, яка була віддаленою від основних груп впливу в церкві та близькою до патріарха. Його знання грецької мови може бути суттєвим плюсом у світлі стосунків з Константинополем, адже все спілкування відбуватиметься цією мовою.

    З іншого боку, Вселенський патріархат може вбачати в Епіфанії своєрідну «тінь» Філарета та його неформальне «продовження», що, імовірно, не надто подобається Константинополю.

    Але справа зроблена, Епіфаній вже є обраним предстоятелем майбутньої помісної православної церкви в Україні й саме він 6 січня під час співслужіння з Вселенським патріархом Варфоломієм отримає томос про автокефалію.

    Після цього вже можна буде говорити про остаточне постання нової помісної православної церкви.

    Молодий намісник
    «Рано чи пізно, але народ України матиме свою Помісну православну церкву, як має державу, президента, уряд, військо, гімн, герб, прапор… Це неминуче», — заявив у жовтні 2013 року тоді ще новообраний намісник патріарха Філарета Епіфаній.

    У 34 роки митрополит, який усього за чотири роки до цього був висвячений на єпископа, став фактично другою людиною у церкві.

    28 червня 2013 року архієрейський собор УПЦ Київського патріархату суттєво змінив статут церкви на випадок смерті чи хвороби патріарха.

    Якщо раніше було чітко вказано, що за кілька місяців після смерті необхідно обрати нового предстоятеля, то за новими правилами жодних обмежень не було.

    Натомість запроваджувалась посада патріаршого намісника, який у разі смерті чи хвороби предстоятеля буде місцеблюстителем і виконуватиме його функції до обрання нового патріарха.




    Тоді ходило багато чуток, що стан здоров'я Філарета погіршується, хоча офіційно церква це всіляко заперечувала.

    В УПЦ МП у той час була показова ситуація — через хворобу митрополита Володимира його обов'язки виконував не дуже зручний йому митрополит Агафангел. Після часткового одужання між ними навіть було протистояння.

    Деякі експерти припускають, що Філарет свідомо обрав собі зручного намісника, щоб уникнути схожої ситуації.

    Оглядачі тоді висували кілька версій стрімкого кар'єрного злету Епіфанія.

    Одні наполягали, що це свідчило про близькі стосунки та високу довіру Філарета до молодого єпископа.


    Епіфаній супроводжував Філарета на всіх важливих зустрічах

    Хоча висувались й інші версії його обрання: мовляв, молодий Епіфаній був досить нейтральною фігурою для головних груп впливу у церкві. Його призначення могло не викликати великих заперечень у таких впливових у церкві архієреїв, як Волинський митрополит Михаїл (Зінкевич) чи митрополит Львівський Дмитро (Рудюк).


    Де вчився і працював Епіфаній
    Сергій Думенко народився 3 лютого 1979 року в селі Волково Іванівського району Одеської області.

    Проте він ріс на навчався у школі вже в селі Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області. Населення Буковини завжди вважалось чи не найбільш набожним в усій Україні. Предстоятель УПЦ МП Онуфрій також з Буковини.

    У 1996 році він закінчив місцеву школу та пішов навчатись до Київської Духовної Семінарії УПЦ КП. За три роки він її закінчив та продовжив навчання у Київській Духовній Академії.

    У 2003 році він захистив кандидатську дисертацію на тему «Формування церковно-канонічних збірників у Донікейський період та їх характеристика» та отримав вчений ступінь кандидата богословських наук.

    Кілька років молодий богослов викладав у Рівненській духовній семінарії та працював секретарем свого земляка з Буковини, митрополита Рівненського та Острозького УПЦ КП Даниїла, який помер у 2005 році.

    Саме його майбутній предстоятель церкви називав своїм «духовним наставником». Митрополит Даниїл (Богдан Чокалюк) навіть вчився у тій самій школі в селі Стара Жадова Чернівеччини, що й митрополит Епіфаній, але з різницею у 20 років.

    Після смерті «духовного наставника» він тимчасово перервав церковну кар'єру та навчався на Заході. У 2006-2007 роках Сергій Думенко вчився в афінському національному університеті на філософському факультеті.



    В офіційній біографії Епіфанія не вказують, які саме іноземні мови він знає. Проте релігійні експерти зазначають, що він володіє грецькою мовою.

    В одному зі своїх інтерв'ю він визнавав, що на дозвіллі займається перекладами.

    «Читаю й перечитую труди святих отців, намагаюся перекладати їх українською мовою», — якось розповів вже митрополит Епіфаній про своє дозвілля.

    У 2007 році Епіфаній повернувся до України та почав викладати у Київській православній богословській академії.

    З нового навчального 2007 року його прийняли на посаду викладача Київської православної богословської академії та завідувача кафедри філології.

    У Києві його церковна кар'єра стрімко пішла догори.

    У грудні 2007 року у Михайлівському монастирі його постригли у чернецтво з іменем Епіфаній, що є обов'язковою умовою подальшого зростання в церковній ієрархії.

    Чергові сходинки церковної кар'єри він долав буквально щомісяця.

    Вже 6 січня 2008 року патріарх Філарет висвятив його у сан ієродиякона, 20 січня — ієромонаха, а 20 березня — архімандрита. Тоді ж Епіфаній став секретарем патріарха Філарета.

    У березні 2008-го Епіфаній став намісником Видубицького чоловічого монастиря міста Києва, а у травні — керуючим справами київської єпархії.

    За рік священний синод УПЦ КП обрав Епіфанія єпископом Вишгородським, а його архієрейське висвячення (хіротонія) відбулась 15 листопада 2009 року.

    У 31 рік (в 2010 році) Епіфаній став єпископом Переяслав-Хмельницьким і Бориспільським, а також ректором Київської богословської академії, а вже в січні 2012 року Філарет возвів його у сан архієпископа.

    Того ж року він став доктором богословських наук та очолив синодальне управління у справах духовної освіти УПЦ КП.

    Саме в такій іпостасі 28 червня 2013 року — за півроку до Євромайдану — Епіфанія обрали намісником та місцеблюстителем патріарха Філарета на випадок його смерті чи хвороби.

    В одному з нечисленних інтерв'ю у жовтні 2013 року Епіфаній вказував, що після обрання президентом Віктора Януковича «всі насторожилися», і проросійські сили пішли в наступ, навіть були пропозиції зняти з реєстрації Київський патріархат.

    Проте цього не сталось, розповідав Епіфаній, схвалюючи наміри влади підписати угоду про асоціацію з ЄС, яка мала бути корисною і для їхньої церкви.

    Поруч з Філаретом
    Митрополит Епіфаній дуже рідко давав інтерв'ю й дуже скупо розповідав про дитинство, родину, звички чи уподобання.

    Його профіль у Facebook більше схожий на прес-службу — виключно сухі звіти про подорожі чи молебні. Більшість повідомлень — фотографії, на яких він неодмінно поруч з патріархом Філаретом.

    Сам він наполягав, що намісник — це просто помічник, у якого немає жодних загально церковних повноважень і він не мав жодних повноважень втручатись у життя інших єпархій.

    Хоча в останні роки Епіфаній перебрав на себе дуже багато представницьких функцій голови церкви.



    Він їздив з візитом до українських парафій в Австралії, згодом відвідував з Філаретом Європарламент і виступав там від імені церкви.

    Вітальні слова чи ще якийсь офіціоз від церкви — це теж часто брав на себе Епіфаній — чи то відкриття навчального року в державній академії управління, чи то річниця авіаційного університету або медичної академії.

    Попри таку активність, для журналістів він був фігурою досить закритою й великих інтерв'ю не давав.

    Про свої звички чи уподобання розповідає неохоче. Ще в 2013 році він розповів журналістам, що серед його улюблених художніх творів — книга Генрика Сенкевича «Камо грядеши». А з видань Григорія Сковороди він черпає «багато християнської мудрості».

    Хоча багато журналістських робіт Епіфанія в інтернеті знайти складно, в його офіційній біографії вказано, що він є членом національної спілки журналістів України та навіть міжнародної федерації журналістів.

    Погляд на російську церкву
    Певні висновки щодо світогляду Епіфанія можна зробити з його програмної статті грудня 2015 року під промовистою назвою «Чи довго ще в українських душах буде нишпорити Москва?».

    Хоча деякі співрозмовники ВВС припускають, що цей матеріал йому могли допомогти написати і що його реальне ставлення до російської церкви не таке категоричне.

    У статті Епіфаній описував антиукраїнські «спільні дії керівництва церкви Московського патріархату, політичного керівництва Росії із залученням представників чільного духовенства церкви Московського патріархату в Україні».

    Одним із прикладів спільної інформаційної спецоперації цих сил задля дестабілізації ситуації в Україні він тоді назвав «конфлікт навколо храму у селі Птича на Рівненщині».

    У своїй статті він наполягає, що влада Росії проводила та проводить політику «повного включення структур Московського патріархату в Росії та за кордоном в реалізацію власної внутрішньої та зовнішньої політики».

    Епіфаній наполягав на величезному впливі спецслужб Росії на православну церкву та існування в її лавах спецагентів.

    Наслідком такої політики Росії митрополит Епіфаній називав розділення українського православ'я ще з початку 90-х років.

    «Стає все більш очевидним, що російські політичні та церковні кола через свій структурний підрозділ УПЦ МП роблять все можливе, щоб використати її як інструмент проросійського впливу на державу, владу та суспільство в Україні», — писав митрополит Епіфаній.

    За його словами, після смерті митрополита УПЦ МП Володимиру 2014 році надії на об'єднання церков почали розвіюватись. А з обранням предстоятелем церкви Онуфрія надзвичайно посилився вплив на цю церкву митрополита Антонія (Паканича) та проросійського бізнесмена Вадима Новинського.

    Про роль відомого українського бізнесмена та колишнього громадянина РФ Вадима Новинського на керівництво УПЦ Московського патріархату Епіфаній згадував окремо, вказуючи, що той досі має зв'язки з Росією.

    Епіфаній припускав, що саме за підтримки Вадима Новинського відбуваються численні інформаційні проекти, мета яких полягає у «підтримці проросійських настроїв у церкві Московського патріархату та розпалювання ворожнечі проти інших церков».

    Насамкінець він писав, що треба допомогти УПЦ МП «викрити російську агентуру впливу, припинити поїздки церковних очільників до Москви за інструкціями».

    «Тоді, очистившись від кремлівських паразитів, УПЦ МП стане здоровішою, діалог про церковну єдність — продуктивним, а єдина помісна українська церква — реальністю», — завершував свою статтю митрополит Епіфаній.

    16 комментариев

    avatar
    Вам опять салют захотелось?
    0
    avatar
    Нет. Да и невозможно: брамские мышебратья церковными делами не увлекаются

    Лично ме интересны детали и возможные будущие проблемы. Детали многие точно неизвестны: например, данные голосования. А известные говорят, что внутри новой церкви есть три группировки (даже не две!): филаретовская, его соперников из рядов бывшей УПЦ(КП) и бывшие автокефалы — в союзе с перебежчиками из УПЦ(МП).

    И не перегрызлись они, в основном, из-за давления греков (без которых их вне Украины никто не признает) и Порошенко. Кстати, гипотетический переход заметного числа высокопоставленных попов из УПЦ(КП) может усугубить внутренние разногласия

    Интересно ли все это еще кому-то на Браме — бог весть (которого нет) *Angel*
    0
    avatar
    Вроде Ватикан (который как бы и не у дел) отметил у себя положительные моменты предоставления томоса.
    Основням тормозом сближения ветвей были как раз руские схизматики. Отправив их по направлению к мусульманам есть вполне себе шанс унии. В мировом объеме.
    0
    avatar
    Уния — не уния, но экуменизм вполне возможен, раз греки стали примером к подражанию. В РПЦ, кстати, Кирилл — прям светоч экуменизма был на общем фоне
    0
    avatar
    Отправив их по направлению к мусульманам
    Ну вы тоже, пан Zig, того, лошадок попридержите. Нам то они на чорта? Обрезай, переучивай, сто лет надо, ага. Аллаху акбар, короче.;)
    0
    avatar
    а переучивать зачем?
    в случе можно вертеть у кого перед носом. Кто докажет когда и кем укорочено.
    0
    avatar
    Следующая цель:

    Украину надо подготовить к членству в ЕС и НАТО за следующие 5 лет, — Порошенко
    0
    avatar

    «Мене шантажували», — митрополит Михаїл пояснив, чому не став предстоятелем нової церкви


    Митрополит Луцький та Волинський Михаїл розповів, чому зняв свою кандидатуру на виборах предстоятеля нової православної української церкви.

    Про це він розповів у вівторок, 18 грудня, під час прес-конференції.

    Нагадаємо, у суботу, 15 грудня, у Києві відбувся собор, під час якого створили Православну церкву України. Митрополит Михаїл був одним з кандидатів на предстоятеля нової структури. Однак він зняв свою кандидатуру.

    «Процедура, яку ми повинні були пройти на соборі – це розпуск Київського патріархату для утворення нової церкви. Однак засідання дуже довго не могло розпочатись через відсутність голови Філарета.

    А коли він прийшов, то вступна його промова полягала в тому, що ми не можемо піти на собор і саморозпуститися, оскільки висунувши кандидатуру митрополита Єпіфанія, можемо програти у виборі предстоятеля церкви.

    Мовляв, є інший кандидат, який виграє. Через це Філарет сказав, що в такому випадку він не буде розпускати Київський патріархат і брати участь у соборі», — пригадав митрополит Михаїл.

    «Були гарячі дискусії між мною і патріархом Філаретом. Не домовившись ні про що, частина делегатів разом зі мною покинула Теплу Софію і пішла в Велику Софію. Ми стояли на межі нерозпуску. Я сказав делегатам, що мене шантажують, а це недемократично, що не було жодних аргументів на користь того, що я повинен зняти свою кандидатуру», — додав він.

    Владика розповів, що під час собору декілька разів зустрічався з Президентом Петром Порошенком і патріархом Філаретом.

    «Це була просто розмова про майбутнє церкви України. Позиція Президента була – давайте домовлятись, тому що для України це вирішальний момент», — пояснив духівник.

    «Я зважив на те, що чекає нас у майбутньому, а це розділення, кілька православних церков, звинувачення Константинопольського патріарха в тому, що даремно з нами зв’язався, звинувачення росіян в тому, що ми тут не можемо розібратись. І я вирішив зняти свою кандидатуру на користь єдиної української церкви», — розповів Михаїл.

    pershyj.com/p-mene-shantazhuvali-mitropolit-mihayil-poyasniv-chomu-ne-stav-predstoyatelem-novoyi-tserkvi-32367?fbclid=IwAR3JSz7dTCTomlTbJfi3s944G1zx7koIsz3DIvYlWoRfLRywlgPPPf2QW_4
    +2
    avatar
    Украинская православная секта, да и белорусская, должна быть независимой от московской православной секты. Это без сомнений. Таким образом выбивается один из важных арнгументов из рук «собирателей земель». Ну а все эти шабаши в рясах что там что там одинаковы по сути и по картинке. Не имеют значения
    -1
    avatar
    полагаю, что церковь не должна быть русской, украинской или белорусской.Церковь отделена от государства, поэтому не может ограничиваться национальными границами.Я бы привязал приходы чисто по территориальности без указания национальной принадлежности.
    -1
    avatar
    .Я бы привязал приходы чисто по территориальности без указания национальной принадлежности.
    А собранные с лопухов бабки естественно в мачкву. Справедливо, а че?
    +1
    avatar
    Поляки тоже папке бабки шлют?
    -1
    avatar
    Имхо правильное название новой церкви – Православная церковь Украины (ПЦУ).
    «Украинская» — было бы этническим, необъединяющим граждан (жителей) страны.
    Толковый ход. В т.ч. в пику РПЦ.
    Православным Беларуси на заметку.
    +1
    avatar
    Пуц — как шпаклевка
    Упц — как рпц
    Цпу — центральное процессорное устройство
    Цуп — круто, но породит массу шуток
    Пцу — ответ на вопрос «кому?»
    Или сокращение от пацук

    Все варианты не очень
    Так гкчп и провалился
    0
    avatar
    Тут в Латвии ко дню рождения ЧК подарок сделали. Открыли архивы КГБ. И вот Леонид Якобсон сидит в Риге и читает, читает. Александр Иванович Кудряшов был завербован в 1982 году. Вербовал сотрудник 5-го отдела 4-го отделения Комитета государственной безопасности Латвийской ССР Александр Ищенко. Александру Ивановичу Кудряшову был присвоен псевдоним «Читатель». Статус — агент.

    Алесандр Иванович Кудряшов — это Митрополит Рижский и всея Латвии Александр. Действующий, да.

    t.me/babchenko77/1218
    0
    У нас вот как принято: только зарегистрированные и авторизованные пользователи могут делиться своим мнением, извините.