Общество
  • 772
  • История любви Джессики Шер (укр)



    8.01.2019, ВВС

    «Як я покохала біологічного батька моєї дитини»


    Захотівши мати дитину, Джессіка Шер звернулася до банку сперми — але не могла й уявити, що через 12 років зустріне, а потім і покохає невідомого донора.

    У 2005 р., коли народилася моя старша дочка, я стала першою мамою-лесбійкою у своєму оточенні. Це було на американському Середньому Заході — якщо місцеві лесбійки й мали дітей, то завжди від попередніх гетеросексуальних стосунків. Однак мені й моїй подрузі довелося починати з чистого аркуша.

    Відколи ми познайомились, ми завжди мріяли про спільних дітей. Хотілося мати чотирьох — ми навіть імена уже обрали разом. Однак наступний крок виявився складнішим.

    Моя подруга дізналася, що її зять не проти нам допомогти. Але я пройшла курс з прав геїв та лесбійок, що викладався на юридичному факультеті мого університету, і не хотіла мати справу зі знайомою людиною. Відомі прецеденти, коли такі біологічні батьки отримували опіку над дитиною: суд прирівнював їхній дар сперми до батьківських прав. Якщо мати помирала, дитину могли віддати на виховання чужому для неї чоловікові.

    На щастя, ми знайшли банк сперми, який доставляв потрібний біологічний матеріал прямо додому і де донори-аноніми підписували юридичну згоду ніколи в житті не домагатися опіки над дітьми з їхнього матеріалу.

    Оскільки я тоді якраз працювала над дисертацією удома, ми вирішили, що першу дитину виношу я. Ми підібрали донора, виходячи з подібності до моєї партнерки (яка на той час уже стала моєю дружиною): чоловіка середнього зросту й ваги, з хвилястим темним волоссям, який мав літературну освіту й любив спорт.

    У графі «професія» донор називав себе письменником, музикантом і таксистом. Ми з дружиною малювали його образ у романтичних тонах: мабуть, він нехтував офісною роботою, натомість колекціонуючи історії своїх клієнтів з таксі й складаючи на цій основі майбутній літературний шедевр.

    Оце й усе, що ми знали про свого донора; втім, його коротка медична анкета запевняла, що це набагато більше, ніж повідомив би випадковий знайомий з реального життя. Фото ми не бачили.

    Запліднення в домашніх умовах — це, безперечно, цікаво; це наче науковий експеримент, і я поставилася до нього надзвичайно серйозно. Покупці зазвичай отримують сперму в крихітній пляшечці, як від бальзаму для губ, та й та заповнена лише наполовину. Пляшечки поміщають у метровий контейнер з рідким азотом і відправляють замовнику терміновою поштою. Зодягнувши рукавички, треба витягти пляшечку з контейнера й розморозити при кімнатній температурі, а потім зігріти в руках. Далі її вміст вводиться всередину невеличким шприцом, який можна купити в аптеці. Оскільки розморожені сперматозоїди не такі активні, як свіжі, їх треба використати протягом одного дня. Якщо на них не чекає яйцеклітина, вони помирають.

    У мене з'явився щомісячний ритуал — розрахунок найсприятливішого часу для зустрічі між яйцеклітиною і сперматозоїдом. Кожного місяця я вводила сперму двічі, щоб охопити все можливе «плідне вікно». Зрештою, сперматозоїдам потрібно аж п'ять годин просто на те, щоб проплисти всю довжину матки. Про це — як і про безліч інших особливостей запліднення донорською спермою — я дізналася під час мого наукового експерименту.

    Через сім місяців я вже чекала на дитину. Ми з дружиною були на сьомому небі від щастя.

    Я розповіла про вагітність дідусю й бабусі. Бабуся зойкнула: «То це ж дитина в червні народиться!» Дідусь же з цікавістю розпитав мене про особливості штучного запліднення.

    Ми майже не згадували про донора, з яким ніколи не мали б познайомитись. Моя дружина була категорично проти того, щоб наші діти колись із ним зустрілися; вона вважала, що сім'я — це люди, які люблять одне одного, і я з нею погоджувалась. Втім, з поваги до літературних нахилів нашого донора ми читали тисячі книжок нашій майбутній книголюбці ще в утробі.

    У нас народилася дівчинка Еліс — і це була сама досконалість.



    Ми відразу ж забули всі свої розмови про те, що конкретна ДНК неважлива, й погодились, що мусимо клонувати цю неймовірно прекрасну істоту, народжену з нашої любові. Тому ми замовили сперму того ж донора й повторили весь процес з самого початку — цього разу з моєю дружиною. Вона народила нашу другу дочку, коли Еліс було півтора року.

    Між дівчатками було дуже багато спільного. Добре уявляючи зовнішність одна одної в дитинстві, ми з дружиною з цікавістю підмічали риси, притаманні лише обом дівчаткам, але не нам. Обидві були дуже високі — аж ніяк не середнього зросту, як заявляв донор. Обидві мали тонкі видовжені губи, маленькі носики, виразні очі — наче смарагди під товщею води — й виняткові мовленнєві здібності.



    Та коли нашій старшій дочці було три роки, а молодшій — рік, моя дружина оголосила, що йде від мене. У нас не було конфліктів, тож для мене це стало шоком і трагедією. Вона не бажала нічого обговорювати й сказала лише, що наш шлюб не урятувати жодними зусиллями з мого боку.

    Ще кілька років обидві дочки жили зі мною п'ять днів на тиждень, а вихідні проводили з колишньою дружиною. Та раптом вона заблокувала дзвінки від Еліс на своєму телефоні, перервала з нею всі зв'язки, а також відмовилася повернути нашу молодшу дочку після відпустки.

    Це було два роки тому, коли Еліс було десять. Наразі все лишається так само.

    Всі родичі з боку моєї колишньої дружини — бабусі, дідусі, тітоньки, дядьки, двоюрідні брати та сестри — за ці два роки навіть не прислали Еліс листівки до дня народження. Еліс днями марить сестрою, з якою разом виросла і яку боїться більше ніколи не побачити.

    Еліс глибше, ніж інші підлітки, розуміє, що сім'я не тримається ні на генах, ні на спільному вихованні дітей. Її мама пішла попри те, що виховувала її десять років. І хоча генетика й позначилася на форматі її сім'ї, вона також не була суттєвим фактором становлення Еліс як людини.

    Втім, Еліс зацікавилася тим, звідки походять її предки. Моя мама любить розповідати про наше корнуольське коріння всім, хто не проти її слухати. Бажаючи дізнатися більше про свою генетичну спадщину, 11-річна Еліс попросила, аби бабуся подарувала їй на Різдво тест ДНК.



    Приблизно через два місяці електронною поштою надійшли результати. Я машинально натиснула на заголовок «Родичі за ДНК», не сподіваючись дізнатися щось нове. Та перше, що я прочитала, — це такі слова: «Аарон Лонг — спорідненість 50%. Батько».

    Наступний рядок: «Брайс Ґалло — спорідненість 25%. Неповнорідний брат».

    Звісно, я могла припустити, що таке станеться, але думала, що ймовірність мізерна. Перш ніж писати щось на сайті, я вирішила зібрати дані про Аарона Лонга в інтернеті.

    Людей з таким іменем багато, тож передусім мені треба було знайти «того самого». Я почала з професійної соцмережі. Уважно роздивляючись кожного Аарона Лонга, я міркувала, чи зможу впізнати біологічного батька моїх дітей за зовнішністю.

    На одній із пляшечок зі спермою було вказано дату, коли її зібрали — 1994 р. Це дозволяло приблизно визначити часові проміжки, коли наш донор міг народитися й отримати освіту. Під ці проміжки потрапляв лише один чоловік на ім'я Аарон Лонг. На фото він грав на тромбоні, вбраний у шовковий тюрбан оливкового кольору. У профілі я прочитала, що він працює «експертом з вербальної комунікації» й мешкає у Сіетлі. Письменник і музикант, так.

    Я знайшла Аарона Лонга з Сіетла в іншій соцмережі; тут було те саме місце роботи і фотографії зі студентських років.

    Усі сумніви розвіялись. Мої доньки роблять таку саму дурнувату гримасу.

    Я швидко написала Аарону через внутрішню службу повідомлень на сайті з ДНК-тестування:

    «Привіт, Аароне! Як виявилось, дві мої дочки споріднені з Вами. Молодша живе з моєю колишньою партнеркою і не зареєстрована на цьому сайті. Якщо Ви захочете обмінятися сімейними фото тощо, ми не проти».

    Я вирішила зіграти на його цікавості — він мав відписати, якщо хотів побачити фото молодшої дочки. Аарон і справді дуже швидко відписав і трохи розповів про себе (втім, я це все вже знала з мого дослідження в інтернеті). Він поцікавився, чи маю я до нього питання; я спитала, чи він раптом не найнижчий серед своїх родичів. Я знала відповідь наперед — так і було.

    Ми погодились додати одне одного у друзі в соцмережі; Аарон також надіслав мені свій життєпис обсягом у п'ятдесят сторінок, який я проковтнула за лічені хвилини. Він прожив кілька років у нашому містечку, поки грав у місцевому музичному гурті. Цікаво, як часто ми проходили повз нього у супермаркеті, думала я.

    Я також написала Брайсу, який щойно закінчив коледж. Він відповів, що вже познайомився із 19-річною Меді — сестрою по батькові, а також листувався з іншими матерями. Він уже знав про шістьох дітей Аарона, тобто, мої стали номерами сім і вісім. У Брайса була молодша сестра, написав він, тож, можливо, Меді — єдина дитина в сім'ї — захоче подружитися з Еліс?

    Еліс довелося довго вмовляти, щоб вона написала свою біографію для Аарона; вона лише помірно зацікавлена у знайомстві з кровними родичами. Вона досі сумує за втраченою сестрою. Я пояснюю, що тепер у неї з'явилася особлива місія — дізнатися більше про цих людей і «зберегти» їх для сестри, на той час, коли та теж зможе з ними познайомитись. Втім, вона б радо віддала перевагу сестрі, якби мала таку можливість.

    Минуло кілька місяців, і Брайс із Меді вирішили навідатись до Аарона в Сіетл. Еліс захотіла подивитися, чи схожа вона на них і на Аарона. Я погодилася відвезти її на ту зустріч.



    Аарон зорганізував вечірку, на яку запросив сусідів, друзів зі школи та коледжу, а також колишніх подруг, їхніх нових партнерів і дітей. Усі зібралися на даху його будинку, щоб відсвяткувати його знайомство з біологічними дітьми. Невдовзі я зрозуміла: Аарон щиро радіє зустрічі з кожною людиною, яка колись відігравала роль у його житті, без винятків.

    Ми сходили на екскурсію в місцевий сад зі скульптурами, зіграли у гру «гени чи виховання», — яка виявила разючі подібності між його дітьми, — а також навідалися на мистецький фестиваль неподалік від Сіетла.



    Хоча на відстані Брайс був не надто зацікавлений у стосунках з новою сестрою, при зустрічі вони з Меді наввипередки домагалися уваги Еліс. Якось вони утрьох пішли купити щось на вечерю — Еліс повернулася з морозивом від одного і піцою від другого. Пізніше Брайс надіслав їй поштою зірку Давида. Меді надіслала аметист. Обидва подарунки символізують те, що вони із Еліс мають спільного.

    На той час я вже кілька років зустрічалася з чоловіком, якого теж звали Аарон Давид, і навіть прізвище було схоже. Під час поїздки Аарон пожартував, що в Бюро романтичних стосунків сталася помилка. Я посміялася, але не погодилась. Я мала пару і була переконана: біологічний батько моїх дітей — важлива людина для них, але не для мене. Не хотілося псувати їхні стосунки у випадку, якщо між нами щось піде не так.

    Але потім ми з «моїм» Аароном розірвали стосунки, і я замислилась. Що як цей чоловік, близький моїм дітям, міг би стати близьким і мені? Чи не спробувати пожити в Сіетлі й дати шанс нашим стосункам? У будь-якому разі мені мало що загрожувало, адже я бачила, що Аарон — добра людина й підтримує теплі стосунки навіть з колишніми подругами.

    Якось увечері ми гуляли районом і присіли на лавці на місцевому цвинтарі. Ми обговорювали роль ДНК, життя наших дітей і власні мрії.

    Починаючи стосунки й одружуючись, гетеросексуальні люди захоплюються одне одним і часто мріють, щоб у світі з'явилися нові маленькі люди, схожі на них. Я ж уже мала таких людей і прожила з ними близько десяти років. На першому побаченні з Аароном я розповідала йому їхні життєві історії. Я вже мала уявлення, що він за людина, і знала — він справді схожий на тих дівчаток, які для мене дорожчі від усього на світі. Він уже був мені рідним, у певному сенсі. Його посмішка й тон шкіри нагадували мені про молодшу дочку; емпатичність і прихильність до ідей соціалізму — старшу.



    Важко сказати, яку роль у наших стосунках відіграла ДНК. Розумію, що в Аароні мене приваблює все те, що й привернуло мою увагу багато років тому, коли я читала анкети в каталозі донорів. Він розважливий, наполегливий, має академічний спосіб мислення. Його зачаровують слова. У нього високо розвинена емпатія, і він знає безліч історій про вибрики долі й людської поведінки. Він не особливо зважає на суспільні очікування. Він часто грає власну музику під власний барабан. Іноді на цей час він надягає тюрбан.

    Чи багато людей пристало б на думку, що музикант і письменник, який часом підробляє в таксі, — ідеальний генетичний матеріал?



    Улітку 2017 р. ми з Еліс переїхали до того ж багатоквартирного будинку, де живе Аарон. Будинок такий великий, що там знайдеться місце і для інших його біологічних дітей. Цієї весни до нас перебралася Меді. Вона виросла на східному узбережжі, тож їй припали до душі особливості Аарона (і Сіетла) — лівий політичний фланг, права провідна півкуля мозку.

    Ми також відвідуємо скаутський клуб разом із ще однією біологічною дитиною Аарона, яка живе в годині їзди від нас, а за віком така сама, як моя молодша донька.

    Я швидко помітила: як мати, я готова впустити до свого дому всіх неповнорідних братів і сестер своєї доньки. Мені хочеться їх годувати, прати їхні речі, всіляко про них піклуватися. Адже це близькі родичі моїх дітей, генетичні тітоньки і дядечки моїх майбутніх онуків. Я не намагаюся бути їм мамою, але не можу стриматися, щоб їх не пригостити. Деякі ззовні — викапана Еліс. Інші схожі на мою молодшу дочку. Не всі подібні до Аарона, але всі незаперечно мають щось спільне.

    Зараз до Аарона переїхала його літня мама разом зі своїм котом Біллом. У сусідній квартирі, ми з Еліс завели кошеня. Всі ці роки я по-різному розбудовую нашу сім'ю — і мала можливість осягнути значення цього поняття на дуже глибокому рівні. Зараз я надаю ДНК набагато більше значення, ніж тоді, коли обирала донора на сторінках каталогу. Втім, це не скасовує тієї істини, що сім'я ґрунтується на любові, а не на генах. Відкритість до цієї любові — ось, мабуть, найголовніша ознака сім'ї. Тут раді кожному — і запрошують лишитися назавжди. Тут є місце найрізноманітнішим типам стосунків.

    Ми не знаємо, скільки ще біологічних дітей у Аарона. За його підрахунками, їх може бути аж до 67-ми. Можливо, колись вони вже не вміщатимуться в наш будинок всі одночасно. Але наші двері завжди відкриті, й бутербродів у мене вистачить.

    Всі фотографії надано Джессікою Шер.

    Кінематографісти Метт Айзек і Креґ Даунінг знімають про Аарона Лонга та його біологічних дітей документальний фільм Forty Dollars a Pop («Сорок доларів за пляшечку»), а газета New York Times опублікувала історію цього знайомства у викладі містера Лонга. Трейлер до фільму можна подивитися тут, а прочитати статтю — тут.

    9 комментариев

    avatar
    Напомнило «Детки в порядке (2010)» с Джулианой Мур
    0
    avatar
    літня мама
    як гэта без гісторыі мамы? Адкуль яе выратавалі?
    0
    avatar
    Чума, конечно. Сначала оплодотворил, а потом потрахал. Во времена моей молодости все было с точностью до наоборот.
    +3
    avatar
    твою maman…
    я всё больше убеждаюсь в обязательной тотальной ядерной бомбардировке этой планеты
    0
    avatar
    Говорят, что главное в жизни — способность воспринять изменяющийся мир и суметь измениться самому :)
    0
    avatar
    И пончики незрячие в глазах...

    Американские медики описали редкий случай в JAMA Ophthalmology. Мужчина принял десятикратную дозу силденафила (действующее вещество препаратов от эректильной дисфункции, в том числе «Виагры»), после чего у него в обоих глазах образовалась скотома (слепое пятно) в виде пончика.

    О том, что у силденафила есть побочные эффекты в виде ухудшения зрения, было известно еще на стадии испытаний, но при приеме рекомендованной дозы препаратов эти эффекты были кратковременными и проходили в течение суток.

    При этом прием слишком большой дозы силденафила может привести к необратимым нарушениям зрения.

    nplus1.ru/news/2019/01/14/sildenafil-again

    В общем, товарищи импотенты, не перебарщивайте перевиагривайте
    0
    avatar
    не перебарщивайте
    Хуже того, все кто хоть раз попробовал на вкус огурец умирают. Без вариантов. Кто раньше, кто позже но выживжих после огурца нет.
    0
    avatar
    В общем, товарищи импотенты, не перебарщивайте перевиагривайте
    Только проверенным дедовским способом, натурально, безопасно, недорого. Никакой химии.

    Инструментарий и приспособления — ложка, бечёвка (скотч). Привязываешь и в бой, всё, как в первый раз.;)
    0
    avatar
    Привязываешь и в бой
    Какой стороной к себе привязывать то? Или поперек?
    0
    У нас вот как принято: только зарегистрированные и авторизованные пользователи могут делиться своим мнением, извините.