Intermarium
  • 1955
  • Як ми втрачаємо проукраїнську Польщу

    www.eurointegration.com.ua/articles/2015/10/22/7039792/

    У Польщі, як і в Україні, 25 жовтня відбудуться вибори. У нас – місцеві, у них – парламентські. Після них Польща нарешті матиме змогу вийти з затяжної виборчої кампанії, яка явно не пішла на користь нашим відносинам.
    Та чим більше спілкуєшся з польськими партнерами, чим більше вникаєш у дискурс щодо України, тим сильніше побоювання, що наші відносини з Польщею навіть після того, як вщухнуть виборчі пристрасті, будуть іншими.
    Можливо, не гіршими, але іншими.
    Не може не дивувати те, що в Україні мало хто помічає тривожні тенденції, помітні в Польщі протягом останнього року.

    Бажання виборця
    Багато хто і досі вважає, що підтримка Києва – це щось на кшталт довічного обов’язку Варшави. Мовляв, Польща приречена підтримувати Україну за будь-якої влади в обох столицях.
    Ми справді звикли, що у Польщі завжди існує і політичний, і суспільний консенсус щодо підтримки України, та не замислюємося над тим, що часом цей консенсус ґрунтується на антиросійськості, а не на проукраїнськості.
    Ми приймаємо за належне, що поляки першими мають ставати на захист будь-яких інтересів України в Євросоюзі.
    Ми радісно, потерши руки, закрили главу в історії українсько-польських відносин під назвою "історичне примирення", зарахувавши її до міжнародних історій успіху.
    Ми взагалі занадто рано закінчили працювати над відносинами, а замість того – романтично довірились «вічній любові» між нашими країнами.
    Та час романтики минув. На щастя чи на жаль.
    Зустрічі автора з варшавськими політиками та дипломатами доводять: регрес у стосунках є очевидним.
    Відчувається ледь відчутне роздратування Україною, але це – півбіди.
    Замість фокусування на тому, як наповнити порядок денний, помітні спроби поратись у минулому, спроби поставити відносини в залежність від історичної спадщини.
    Ні, зовні все більш-менш добре.
    Графік нашого посла Андрія Дещиці не вміщає всіх заходів і зустрічей, де б його хотіли бачити та чути, безвідносно до вихідних. Цього року було три зустрічі прем’єрів. У Нью-Йорку Порошенко зустрівся нарешті з Анджеєм Дудою, а до кінця року можливі ще дві їхні зустрічі.
    Та проблеми стають помітними, коли починаються дискусії. Варшава реагує на запит суспільства, а він не додає позитиву до відносин з Києвом.
    Електоральний фільтр припинив бути нам на руку.
    На цих парламентських виборах занадто відверта підтримка України грає в мінус, а не в плюс.
    Це стало очевидним ще в травні, коли третю сходинку на президентських виборах посів рок-музикант Павел Кукіз. Він набрав 21% голосів, незважаючи на відверто антиукраїнську риторику.
    Так, він не здобув цю підтримку через антиукраїнські обіцянки, але ж вони не стали перешкодою на його шляху до успіху.
    Причин таких змін – декілька.

    Червоно-чорне
    По-перше, у Польщі дуже стривожені тим, що питання УПА, Бандери і червоно-чорного прапору після Революції гідності вже не є регіональним та маргінальним.
    Як кажуть польські колеги, це тепер «не наш діалог з Галичиною, а наш діалог з Україною».
    УПА входить до п’ятірки ключових асоціацій з Україною для пересічних поляків (опитування проводилося на замовлення Інституту світової політики). І виборців партії покійного Леха Качинського «Право і справедливість», яка готується до перемоги на нинішніх виборах, це стосується більше, аніж виборців «Громадянської платформи» Дональда Туска.
    Так, знаю, в Україні прийнято було вважати, що справжня проукраїнська партія – це саме «Право і справедливість». Багато було радісних слів, коли кандидат ПіСу Анджей Дуда був обраний президентом.
    Та насправді ПіС сьогодні вже не той, що був за часів Леха Качинського.
    Люди, які розуміли стратегічну вагу України, переважно відтиснуті на другий план. Деякі з них навіть не потраплять цього разу до Сейму.
    На перший план виходять ті, кому близькі настрої та підходи так званих «кресових товариств».
    Люди, яким формули «вибачаємо та просимо вибачення» явно недостатньо. Не впевнена, що деякі з них задовольнилися б, навіть якби український президент, як свого часу Віллі Брандт, став на коліна.
    А один з представників ПіСу, якому пророчать ключовий пост у майбутньому уряді, на закритій частині нещодавнього форуму «Україна-Польща» напряму попередив: «Українці мають зрозуміти, що ревіталізація бандерівських образів шкодить іміджу України не менше, ніж корупція».
    ПіС сьогодні не хоче втратити жодного голосу. Зокрема, й через Україну. Власне, тому й уникає української теми як вогню. І саме тому Анджей Дуда не поспішав зустрічатися з Порошенком. Тим більше – приймати його в Польщі.
    Та проблема – не у виборчій кампанії. У Варшаві кажуть, що нинішній підхід Дуди і ПіСу загалом до України – це не тактика, це стратегія. «Часи беззастережної допомоги Україні минають», — в один голос констатують поважні польські співрозмовники чи то просто інформуючи, чи то попереджаючи.
    І в тому, що це сталося, є значна провина української сторони.

    Ляпас Коморовському
    Як на мене, в Україні досі не усвідомили того, що відбулося під час останнього візиту президента Броніслава Коморовського до України. А саме – ухвалення закону про визнання УПА борцями за незалежність відразу після його виступу у Верховній раді.
    Як стверджують мої джерела, у Коморовського була можливість обрати для останнього закордонного візиту перед президентськими виборами або Україну, або Британію, де, як відомо, мешкає потужна польська громада.
    Коморовський зробив ставку на Україну.
    А отримав у Києві не просто ляпас, а приниження.
    Деякі серйозні польські експерти стверджують, що той візит в Україну коштував йому приблизно 1,5% голосів на президентських виборах.
    Не можна сказати, що саме через Україну Коморовський не був переобраний, але ми теж трохи «допомогли».
    Тому слушним є питання: голосування за ці закони саме у день його візиту було випадковістю чи провокацією? Якщо провокацією, то чиєю?
    Відповідь на це питання має бути знайдена, якщо є бажання працювати з Польщею так, аби польські президенти не боялися відвідувати Київ в очікуванні чергового, з їхньої точки зору, приниження.
    Випадок з Коморовським продемонстрував, що з Україною треба бути обережніше, бо щира підтримка може обернутися ножем у спину. Це відчув Лех Качинський за Ющенка з відомим указом про Бандеру – Героя України; це відчув Броніслав Коморовський.
    І, подейкують у Варшаві, це була одна з причин, чому Дуда «не зміг» зустрітися з Порошенком одразу після обрання.

    Російський фактор
    Сьогодні є ризик, що підкреслено різне бачення українського минулого може суттєво підкоригувати підтримку Варшавою бажаного для України майбутнього.
    Думка про те, що країна, яка «прославляє терористичні методи боротьби», має сумнівне право бути в ЄС чи НАТО, ще, можливо, не в мейнстрімі, але все частіше обговорюється.
    Ще багато треба зробити, щоб навіяні історією польські питання до України не виглядали як вимога до українців відмовитись від національних героїв. І щоб поляки на всіх рівнях усвідомили, що сплеск симпатій в Україні до УПА і Бандери не має жодного антипольського змісту.
    Але для початку потрібно, щоб українці здійснили роботу над помилками з дуже свіжого минулого.
    По-друге, у поляків ще з минулого року вкорінилися серйозні побоювання, що
    чим більше Польща підтримує Україну, тим сильніше це б’є рикошетом по самій Польщі.
    Ще рік тому прем’єр Ева Копач зробила показову заяву про те, що Польща в українському питанні має поводитись «як чутлива польська жінка: наша безпека, наша країна, наш дім і наші діти мають йти спочатку».
    Економічні відносини з Росією і шкода, завдана економіці через конфлікт навколо України — новий фактор у польських дебатах щодо України.
    Досить цікаво виходить: тоді як в прагматичній Німеччині політична доцільність перемогла у дебатах щодо України над економікою, у Польщі економічна доцільність конкурує з політикою.
    Окрім того, загрозливо починають сприйматися мігранти з України. Лише одна деталь: за опитуванням Міжнародної організації міграції, 55% поляків як загрозу сприймають арабів, 35% – українців. 
І це при тому, що саме поляки – разом з грузинами та білорусами – викликають найтепліші почуття в українців (опитування групи «Рейтинг»).

    Лідер чи учасник?
    У Польщі давно намагаються якось пристосувати до зовнішньополітичних реалій дві відомі доктрини. Перша з них – так звана ягелонська з акцентом на країни Центральної та Східної Європи. Друга – так звана пястовська, яка передбачає жорстку зв'язку саме із Західною Європою, передусім з Німеччиною.
    За урядом «Платформи» закріпили пястовський підхід, Дуді сьогодні приписують бажання відновити елементи ягелонської стратегії
    Одні бачать Польщу сильною, коли вона є лідером, першим номером у «коаліції слабких», інші – коли вона є просто учасником, але «коаліції сильних».
    Усі роки при владі Туск намагався довести, що Польща є значно потужнішою, коли вона грає в «коаліції сильних», в одній команді з Німеччиною, аніж коли вона пробує склепати власні коаліції у Центрально-Східній Європі.
    Для України такий підхід також не раз спрацьовував на «плюс». У Дональда Туска склались хороші персональні стосунки з Ангелою Меркель, і його роль у тому ж питанні санкцій на якомусь етапі була важливою, хоча й не дуже помітною з Києва.
    Однак ПіС, навпаки, грає на ображених почуттях тих поляків, яким не подобається злиття польського голосу з голосом Брюсселя і Берліна, які бачать натуральною для Варшави роль потужного регіонального лідера.
    Звідси і заяви Дуди про Балто-Чорноморські союзи, і амбіції Польщі щодо участі в Нормандському форматі.
    І, до речі, останнє – справді важливе для Варшави, це «вибрик» одноразового використання.
    Це – те питання, яке навіть українські дипломати визнають «дійсно складним» у двосторонньому діалозі.
    Фактично, це перший випадок, коли Польща не бере участі у розв’язанні серйозної кризи щодо України. Принаймні, формально.
    Хоча не завжди ця претензія Варшави видається обґрунтованою.
    Принаймні, мені так і не вдалось почути від поляків, якою саме буде додана вартість участі Варшави у переговорному форматі щодо вирішення конфлікту на Донбасі.

    І нарешті, є й інший фактор, який відлякує багатьох польських політиків. Це – багатогранність та системність внутрішніх проблем України.
    Сплеск інтересу до України після Революції гідності і постійна присутність в інформаційному полі відкрили полякам очі не лише на захоплюючу боротьбу українців проти російської агресії.
    Але разом з тим – на масштаб вад України, зокрема, на те, наскільки глибоко і широко у нас вкорінилась корупція.
    Є відверте розчарування тим, що минають роки, відбуваються революції, а Україна ні до чого путнього не приходить. Те, що Україна – не Польща, стало зрозуміло вже й далеко не експертам.

    Автор: Альона Гетьманчук,
    Інститут світової політики
    • нет
    • 0
    • 0

    17 комментариев

    avatar
    Основа основ польской поддержки Украины — антироссийская составляющая польской политики. Поскольку она никуда не денется, в любом случае Польша будет поддерживать независимую Украину. Остальное — текучка, колебания вокруг тренда.
    Польша десятилетия закрывала глаза на культ Бендеры в западынке, Украина не поднимала вопрос о уничтожении пленных красноармейцев после 1920, значит часть которых были из Украины.
    Пока стратегические интересы совпадают, все противоречия постараются спустить на тормозах.
    0
    avatar
    Nie myl pojęć, Polski rząd a Polacy to są dwa różne bieguny.Raczej Polska poprze niepodległość Ukrainy.Polska przymyka oko na kult bandery — nie to zupełnie co innego,przecież nie zaatakujemy was jak Rosjanie, tylko stosunki będą coraz gorsze między naszymi krajami, u siebie chcecie mieć kult bandery to macie u nas ta flaga będzie zwalczana wszelkimi dostępnymi środkami.
    0
    avatar
    Стараюсь не путать власть и народ, дипломатию и реальные отношения. Говоря о культе Бендеры, не стоит забывать и о культе Речи Посполитой-1, второй Речи Посполитой и Пилсудского, попытке оккупации Украины в 1920. ИМХО, захват Киева поляками в 1920 и резня поляков УПА — две стороны одной медали. И если думать о будущем, то помнить стоит о обеих.
    Как говорят, авианосцы — это пояс шахида для богатых, а пояс шахида — это авианосцы для бедных.
    0
    avatar
    Jednak jest duża różnica w zdobyciu Kijowa a np. przybijaniem gwoździami dzieci do drzewa.Kiedyś chyba próbowaliśmy porozmawiać na ten temat i raczej nie znajdziemy żadnego porozumienia, w każdym bądź razie dzięki za pogawędkę.Wybacz ale będę szczery,naprawdę szkoda Twojego i mojego czasu.
    0
    avatar
    Возможно что и не найдем.
    Я уже писал: авианосцы — это пояс шахида для богатых, а пояс шахида — это авианосцы для бедных. Могу написать по другому: для одних — собрать армию и напасть на соседа — это благое дело продвижения католичества на восток, для других — сопротивляться этому любыми способами — тоже. Народная война — дело очень жестокое, основной инструмент его — резня.
    Я не оправдываю зверства ни с той ни с другой стороны, просто предлагаю понять, что вырезание поляков на Украине, начиная с гайдамаков — естественные последствия многовековых усилий государства Польши по превращению Украину в свою послушную колонию. И попытка захвата Польшей в 1920 Киева воспринимается как очередная попытка усмирения бунтующий холопов и возвращения Украины в положении польской колонии.
    0
    avatar
    Wydaje mi się, qzenek ma rację. Pamiętam, że na początku majdanu Ukraińcy mieli wiele sympatii u Polaków. Ta sympatia jednak topniała z każdym dniem kiedy Polacy zorientowali się w która stronę zmierza polityka historyczna oraz budowa kultu Bandery. Wystarczy przypomnieć sobie wyjazdy polskich polityków i dziennikarzy na majdan. Teraz politycy już nie tak chętnie podejmują ten temat bo wiedzą, że to może spowodować spadek popularności w sondażach. Na razie nadal popierają Ukrainę. Za jakiś czas jeśli się nic nie zmieni w polityce Ukrainy to Polacy wymuszą na nich zmianę tej polityki albo zaczną popierać partie, które nie widzą możliwości na współpracę z banderowska Ukrainą.
    Ukraińcy musieliby w jakiś sposób przekonać nas, że kult Bandery nie jest skierowany przeciwko nam choć moim zdaniem jest to niemożliwe.
    +1
    avatar
    Rysio, nic dodać, nic ująć to ja się z Toną zgadzam.
    «Ukraińcy musieliby w jakiś sposób przekonać nas, że kult Bandery nie jest skierowany przeciwko nam choć moim zdaniem jest to niemożliwe.»- nie realne
    0
    avatar
    Согласен, любой über alles! направлен против всех. Учитывая, что Украина долго была польской колонией, это особенно трудно.
    0
    avatar
    Ukraina nie jest żadną Polską kolonią, macie swoją niepodległość,my mamy swoją, macie swoją stolicą a my mamy swoją, czegoż można chcieć więcej.
    0
    avatar
    Согласен, сегодня это так. Я и написал «долго была польской колонией». Предлагаете забыть?
    0
    avatar
    O jakim okresie piszesz określając Ukrainę polską kolonią?
    Wskaż mi proszę drugą taką kolonię której to obywatele tacy jak Wiśniowieccy, Zasławscy i Ostrogscy czyli rody rusińskie mieli tak duży wpływ na losy państwa okupanta czyli Rzeczpospolitej.
    +1
    avatar
    Например, период с начала 17 века:
    Восстание Жмайло 1625 года
    Восстание Федоровича 1630 года
    Восстание Сулимы 1635 года
    Восстание Павлюка 1637 года
    Восстания Остряницы и Гуни 1638 года
    ну и далее после 1648 года.
    Как в это время были представлены православная украинская старшина (а не ополяченные и окатоличенные Wiśniowieccy, Zasławscy i Ostrogscy) и православные церковные иерархи в центральной власти Республики Двух Народов? Какое влияние имела Украина на политику Речи Посполитой?
    Признавала ли польская и литовская шляхта православную украинскую старшину равной себе?
    0
    avatar
    Wymieniasz powstania kozackie, które były najczęściej wywołane przez hetmanów kozackich którzy znaleźli się poza rejestrem kozackim. W skrócie nie był im wypłacany żołd i z tego powodu buntowali się przeciwko królowi ale również kozakom rejestrowym. Przyznaje, że nie było to uczciwe traktowanie wszystkich kozaków gdyż wnosili wiele w obronność Rzeczypospolitej ( jedyne wytłumaczenie to zapewne pusta królewska kasa).
    Niestety dopuszczali się również wypraw rabunkowych na tereny Turcji co prowokowało sułtana do wypraw wojennych przeciwko Rzeczpospolitej.
    Co do polonizacji i przejścia na katolicyzm rodów rusińskich w czasach I Rzeczpospolitej to nie rozumiem tego zarzutu. Rody te faktycznie się spolonizowały i przeszły na katolicyzm ale zrobiły to same bez czyjejkolwiek zachęty.
    Kozacy chcieli zrównania swoich praw ze szlachta polską i litewska i dlaczego tak się nie stało tego nie wiem ale zapewne był to błąd. Przypuszczam, ze szlachta nie chciała dopuścić do zrównania godności z powodu pochodzenia kozaków. Według historyków Kozacy Zaporoscy rekrutowali się spośród zbiegów z terenów Polski, Litwy, Rosji, Mołdawii i Wołoszczyzny. Zbiegowie byli zazwyczaj chłopami uciekającymi przed pańszczyzną, osobami szukającymi schronienia przed prześladowaniami, ale też zbiegłymi więźniami i przestępcami ściganymi przez prawo.
    Zabrakło jednak u władzy kogoś z odrobiną wyobraźni. Kozacy zwrócili się o pomoc do Rosji i był to początek i Rzeczpospolitej i ich samych.
    +1
    avatar
    Пан Rysio, у каждого — своя правда. Но нужно понимать последствия этого.
    Вы не захотели ответить на простой вопрос: какие в Республике Двух Народов были права у православных украинцев? Были ли они представлены в сейме? Имели ли реал права, равные с католиками? Итд
    Вот это — игнорирование неудобного вопроса — и есть ответ.
    Что такое «синдром большого брата» слышали?

    ИМХО, одной из главных причин деградации Речи Посполитой и есть такая политика. Польша реально была в 16-17 веке империей, несмотря на внешние атрибуты республики. Но проводить единственно перспективную внутр политику империи — привлечение себе на службу всех способных, и соотв — равенство в элите несмотря на происхождение. Политика аля Императорский Рим, где на потомках варваров держалась империя.
    В Росс Империи украинская старшина получила права дворян, равные с русскими, и потому поддерживала Рос империю, хотя в РИ была куда более жесткая структура управления.

    Написал так много потому, что если не видеть и не признавать эти старые проблемы, они будут возникать снова и снова. Пора избавляться от синдрома «бремя белого человека», если не хотите получать в ответ ненависть.
    0
    avatar
    Masz rację, prawosławie nie było równoprawne z katolicyzmem w tamtym okresie.

    Zastanawia mnie jednak co innego. Pisząc, że polska i litewska szlachta nie przyznawała takich samych praw masz na myśli chyba kozaków. Rody rusińskie z racji tego, że się spolonizowały nie są dla ciebie przedstawicielami Rusinów. Co do chłopstwa to ono nie miało za dobrze w całej Rzeczpospolitej więc pozostają kozacy i prawosławne duchowieństwo. Uderzające jest jednak to, że to tylko nas Polaków winisz za to.

    Kolejne moje spostrzeżenie jest takie, że z powodu tej dyskryminacji w 16 i 17 wieku usprawiedliwiasz wszelkie akty ludobójstwa. Zastanawiam się tylko kiedy według ciebie Polacy mieliby spłacić ten według ciebie dług?

    Co do «бремя белого человека» to wydaje mi się ,że zupełnie nie masz racji. Pisząc o konfederacji zawsze miałem na myśli partnerstwo równych z równymi i upatrywałem w tym szansę na zbudowanie silnego tworu politycznego, który byłby w stanie przeciwstawiać się Berlinowi, Moskwie i Waszyngtonowi. Ty jednak piszesz o nienawiści co odczytuję, że takimi uczuciami nas obdarzasz.
    A teraz nawiążę do naszych obecnych stosunków. Wybucha majdan — Polacy ze wszystkich sił starają się zainteresować tym Brukselę i sami pomagają jak mogą. Aneksja Krymu — to my najgłośniej krzyczymy o tym. Rosja w zamian co chwila blokuje nam export towarów do nich. Europa wprowadza sankcje — Rosja robi to samo, Polska traci na tym bardzo dużo. Otwieramy wam nasze rynki i co dostajemy w zamian — embargo na polskie mięso.
    0
    avatar
    Я, пан Rysio, не обвиняю, а пытаюсь объяснить на примерах, что на одни и теже события у разных народов часто вызывают совершенно разное отношение. Напр, участие поляков в войсках Наполеона в польской литературе давалось как часть борьбы за свободу Польши, а в русской — истребление войск Наполеона, в том числе и поляков — акт борьбы с нашествием «двунадесяти языков», аналогичному нашествию татар и монголов в 13 веке. Ну и кто тут прав?

    Давайте не ловчить. «powodu tej dyskryminacji w 16 i 17 wieku usprawiedliwiasz wszelkie akty ludobójstwa.» Речь шла также о попытке захвата Киева и части Украины в 1920, это не 16, а 20 век, это не Речь Посполита-1, а Речь Посполита-2, а пан Пилсудский и сегодня — герой для многих. Смерть пленных красноармейцев после 1920 в лагерях в Польше, многие из которых были из Украины, вы тоже забыли?

    Для меня тот факт, что было многовековое сопротивление польскому господству, многочисленные восстания православного укр населения, сопровождавшиеся резней поляков и поддерживаемые укр православной старшиной показывает, что православное украинское население и украинская старшина, составлявшее большинство населения Украины, не хотела жить под Польшей, в Речи Посполитой. Факт, пан Rysio, факт.
    А то, что что украинское население и украинская старшина, в основном православное, не имело доступа к управлению, не было представлено на сейме — одна из причин. Как вы думаете, если бы в Польше шляхту и ксендов лишили бы сословных прав и подчинили бы православным иноземцам, а судьба Польши решалась бы в Киеве без участия поляков, что бы было? И как бы вы это называли?

    Pisząc o konfederacji zawsze miałem na myśli partnerstwo równych z równymi i upatrywałem w tym szansę na zbudowanie silnego tworu politycznego Тут одна часть противоречит другой: конфедерация — мало дееспособное образование, формальное равенство при реальном неравенстве — плохая основа для сильного союза.

    В перспективы союза аля новая Речь Посполита не верю, тк Польше не осилить экономическую помощь Украине и Беларуси, а создание сильного союза во главе с Польшей за немецкие деньги Германии не нужно. Даже при развале ЕС скорее всего образуется новый союз аля «старое ЕС», основанных на экономических интересах в первую очередь. Польша, Чехия, Словакия там будут желанными членами, а Украина и Беларусь — нет. Не думаю, что при таком выборе — или Интермариум (и слабая экономика) или новый ЕС — Польша выберет Интермариум.

    Современная помощь Польши Украине несомненна и базируется на интересе Польши в ослаблении (или неусилении России). Поэтому Польша и дальше будет поддерживать Украину, если Украина не будет проводить пророссийскую политику. В Киеве это понимают и этим пользуются, реальная политика — очень циничная вещь.
    0
    avatar
    Бандера ИМХО — это в какой-то мере зеркальное отражение Пилсудского, но не сумевшего придти к гос власти. Тот же национализм, но в значительно более брутальной форме. Так что когда пишете «banderowska Ukrainą» вы пишете весьма близкое, что и «Польша Пилсудского», вторая Речь Посполита — те страна, в которой этнический национализм является гос политикой. С поправкой на то, что за украинскими националистами раньше не стояло государство, а за польскими — стояло. Потому проявления укр национализма были менее организованные и более грубые. Например, вместо элегантного захвата части Польши и превращения её в колонию (а именно это и было целью нападения Польши на Украину в 1920) украинские националисты заменяли такие недоступные им широкомасштабные действия на доступные: вырезание тех неукраинцев, до кого смогли дотянутся.
    А идеология одинаковая: «Deutschland über alles!»
    Поэтому националистическая идеология — в данном случае «культ Бендеры» — направлен, как и любой национализм, против всех других, другой нации, а скорее идеологии — которые не поддерживают über alles именно этой нации.
    Кстати, вам не кажется, что полякам следует убедить украинцев, что портреты и культ Пилсудского не направлены против них?
    0
    У нас вот как принято: только зарегистрированные и авторизованные пользователи могут делиться своим мнением, извините.